8 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н. п. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув Боровський Леонід Володимирович.
Леонід Боровський народився 19 грудня 1972 року у Херсонській області. Зараз його родина проживає у місті Хмільник Вінницької області.
Спогадами про воїна ділиться його друг та побратим.
Є люди, з якими життя знайомить випадково, але з часом розумієш, що ця зустріч була особливою. Таким для мене став Леонід Боровський.
Я хочу розповісти про нього не просто як про воїна, а як про людину, яку я знав, з якою спілкувався, сміявся, проходив військові збори та яка назавжди залишилася в моїй пам’яті.
Ми познайомилися ще до повномасштабної війни, під час військових зборів. Я тоді був наймолодшим і трохи розгубився серед незнайомих людей. Саме тоді до мене підійшов Льоня і сказав: «Ти ж з Білозерки? Привіт, земеля!» Здавалося б, звичайні слова, але саме з них почалося наше товаришування.
Пам’ятаю, яким він був на тих зборах. Суворий на вигляд, але з добрими очима. Він завжди був готовий допомогти, а несправедливості не терпів. Яскраво пам’ятаю випадок у поїзді, коли один чоловік почав нахабно чіплятися до дівчини. Льоня одразу втрутився. Для нього було неможливо просто стояти осторонь, коли когось ображають.
На навчаннях нас розподілили до артилеристів. Коли інструктор сказав, що ті, хто не хоче вчитися, можуть іти відпочивати, багато хто так і зробив. А Льоня сказав: «Для чого я сюди приїхав? Точно не байдики бити!» — і пішов у клас. Я пішов за ним.
Ми разом навчалися працювати із САУ «Гвоздика», кулеметом та АК-74. Це був місяць, який я ніколи не забуду. Після зборів ми ще збиралися разом у Льоні вдома, співали під гітару, жартували, просто добре проводили час. Він умів об’єднувати людей навколо себе і був справжньою душею компанії.
Потім почалося повномасштабне вторгнення. Я чотири місяці пробув в окупації, а Льоня відправив свою сім’ю, але сам залишився в Білозерці. Він хотів піти захищати Україну ще 24 лютого, але тоді його не взяли. Та він не здався. Після деокупації Білозерки знову прийшов до військкомату — і цього разу домігся свого.
Ми ще спілкувалися, коли він проходив навчання. Пам’ятаю його голос і його звичний позитив: він жартував, розповідав, що годують добре, що умови нормальні, а з фізичною підготовкою трохи важко, але він старається не відставати від молодих.
А потім він перестав виходити на зв’язок.
Я телефонував, писав, але його телефон був поза зоною. Згодом дізнався від його сина, що Льоня числиться зниклим безвісти. Я до останнього не хотів вірити в найгірше. Сподівався, що він живий, що, можливо, перебуває у полоні і колись повернеться.
Але 5 серпня я отримав страшну звістку від його дружини Інни: «Леонід загинув…» Загибель Леоніда підтвердили за результатами ДНК-експертизи.
Виявилося, що мого товариша не стало ще 8 листопада 2023 року. Він загинув поблизу Кліщіївки на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Мені важко говорити про нього в минулому часі. Бо для мене Льоня — це не просто ім’я, дата чи фотографія. Це людина, яка одного дня підійшла до мене й сказала: «Привіт, земеля!» Людина, з якою пов’язані спогади, дружба, сміх і моменти, які вже ніхто не повторить.
Я завжди пам’ятатиму його як справжнього чоловіка, патріота, воїна і друга. Людину з великим серцем, сильним характером і неймовірним почуттям справедливості.
Сьогодні я можу лише дякувати.
Дякувати за дружбу. За розмови. За сміх. За ті прості моменти, які тепер стали безцінними. За приклад справжнього чоловіка. За його службу. За його мужність. За те, що він віддав найдорожче — своє життя — за Україну.
Льоню, я дуже хочу, щоб ти знав: тебе пам’ятають.
Ти залишився в серцях своєї родини, друзів, побратимів і всіх, хто знав тебе. І поки ми згадуємо тебе, розповідаємо про тебе та вимовляємо твоє ім’я — ти продовжуєш жити.
Світла пам’ять тобі, мій друже.
Дякую, що колись підійшов до мене й сказав:
«Ти ж з Білозерки? Привіт, земеля!»
Я ніколи цього не забуду.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
