22 липня у госпіталі, після важкого поранення, помер Герой — Бабюк Андрій Михайлович. Йому було 53 роки.

Андрій Бабюк народився у Козятині, де навчався у школі №3. З дитинства любив техніку, майстрував і мріяв про дорогу. Після школи здобув освіту у Вінницькому автодорожньому технікумі. Так здійснилися дві його мрії — поруч була дружина Людмила та подарований мотоцикл. Разом із коханою вони об’їздили Україну, насолоджуючись свободою дороги.

Згодом у родині народилися син і донька. Після цього Андрія призвали до строкової служби, яку він проходив у «гарячих» точках Кавказу. Повернувшись додому, працював у депо та на м’ясокомбінаті.

У 2015 році Андрій пішов захищати свою країну. Два роки відслужив на Луганському напрямку. А після початку повномасштабного вторгнення знову не зміг залишитися осторонь.

На фронті вже воювали його син і зять. Андрій сказав: «Діти воюють, а я на дивані лежу. Завтра я у військкоматі». І знову — війна. Гранатометник 1-го стрілецького відділення військової частини А7335, він був там, де найважче. Евакуйовував побратимів, виконував складні завдання — за що й отримав позивний «Ювелір». Захисник прораховував кожен бій до дрібниць. Завдяки його досвіду два роки служби минули без втрат. Побратими поважали йому й довіряли.

3 липня Герой отримав важке поранення. Після кількох операцій і зупинки серця його перевезли до лікарні ім. Мечникова в Дніпрі. Поруч завжди були рідні. Але серце Андрія Михайловича зупинилося.

Захисника поховали на Алеї Слави центрального кладовища.

Вічна памʼять Герою!