13 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі, неподалік села Діброва на Луганщині, внаслідок прямого влучання російської міни в бліндаж загинув стрілець-санітар Дмитро Яременко, боєць 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Смерть була миттєвою. Попри постійні ворожі обстріли, його побратими протягом трьох діб із великим ризиком для життя кілька разів намагалися евакуювати тіла полеглих. І їм це вдалося.

Дмитро народився у Маріуполі. З дитинства був щирим, добрим і допитливим хлопцем — обожнював свого старшого брата, любив тварин, читав книжки про космос, годинами збирав конструктор «Лего». Зрілішим він став захоплюватися музикою: грав на гітарі, сам писав пісні та мріяв створити власний гурт. Восени 2021 року записав своє перше відео, яке, на жаль, стало єдиним.

Під час боїв за Маріуполь Дмитро прагнув приєднатися до бійців «Азову», однак тоді зрозумів, що без підготовки може лише заважати. Втім, мрію служити разом з «азовцями» він не полишив.

Його мама згадує:
«Є речі, які людина не має бачити і відчувати у своєму житті, бо після цього вона вже ніколи не буде такою, як раніше. У Маріуполі цього було занадто багато… Але навіть у тому пеклі доброта і готовність Діми допомагати нікуди не поділися. Я мрію написати дитячу казку про сина — про світло, яке було в ньому, і яке перемогло навіть серед темряви війни».

Після 56 днів окупації Дмитру та його родині вдалося вибратися з Маріуполя. Спершу вони оселилися у Львові, де хлопець закінчив школу, а згодом переїхали до Вінниці. Тут Дмитро вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на факультет філології та журналістики.

У 2023 році, коли йому виповнилося 18, Дмитро вирішив реалізувати давню мрію — став військовим. Він самостійно подав анкету до рекрутингового центру «Азову» й у серпні підписав контракт. Університет дозволив йому навчатися за індивідуальним графіком.

Під час навчань Дмитро часто телефонував додому.
«Я дуже щасливий бути серед своїх — людей із таким самим розумінням, що буде з нашим життям, якщо росіяни переможуть. Ми всі хочемо свободи і готові за неї боротися», — сказав він у одній з розмов із мамою.

Коли хлопець став до бойових завдань, він подзвонив батькові:
«Тату, все добре. Я тебе трохи обманув — я не в таборі тренуюсь, я вже на бойових. Це третя ротація».

Дмитро служив стрільцем-санітаром, евакуйовував поранених, завжди намагався допомогти побратимам і навіть на фронті знаходив місце для добра — доглядав за тваринами, надсилав додому фото котів і цуценят. У вільні хвилини грав на гітарі, яку купив разом із побратимом, і планував продовжити навчання. У своїй останній розмові він ділився, як розпланував поєднати службу і здачу сесії — та зробити це вже не встиг…

21 листопада 2023 року, у День Гідності та Свободи, Вінниця проводжала Дмитра в останню путь на площі Тараса Шевченка. Поховали його на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

23 лютого 2024 року Указом Президента України Дмитро був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Його ім’я увічнене на меморіальних дошках у Вінницькому педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського та у львівській школі №30, де навчався хлопець.

Вічна пам’ять Герою!