17 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Сумському напрямку, сержант Василь Хоменко врятував життя своїх побратимів, але сам потрапив під ворожий обстріл і отримав смертельне поранення. Два тижні лікарі боролися за нього, та, на жаль, 4 жовтня 2025 року серце воїна зупинилося.

Василь Хоменко народився 17 листопада 1987 року в селі Сорока. Він ріс у дружній, працьовитій сім’ї, перейнявши від батьків — Юрія Васильовича та Валентини Миколаївни — щирість і любов до землі. Рано втративши батька, хлопець став справжньою опорою для матері.

У школі Василь був усміхненим, життєрадісним та доброзичливим. Його доброта надихала друзів і вчителів, а внутрішня сила допомагала долати труднощі. Після дев’ятого класу він пішов працювати на будівництво, обравши шлях самостійності. Згодом зустрів своє кохання — Аліну, з якою створив щасливу родину. Подружжя виховувало доньку Анюту та сина Богданчика, проживало у селі Шпитьки Київської області.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь не вагався: залишив дім і роботу та став на захист України. Спочатку добровольцем Київської територіальної оборони, а згодом — головним сержантом 78-го окремого десантно-штурмового полку.

На фронті він отримав позивний «Грішний» і брав участь у боях на найгарячіших напрямках: Донеччина, Запоріжжя, Сумщина. Побратими згадують його як людину, яка завжди підтримає і прикриє:
«У Василя був позивний «Грішний», але серед нас усіх він був найсвятішим! Він був оптимістом, мав власну думку і не відступав від неї, цим заслужив неабиякий авторитет».
«Для мене «Грішний» асоціюється з домом і затишком. Там, де він був, завжди все працювало, будувалося, налагоджувалося. Він турбувався про своїх побратимів».

Прощання з Героєм відбулося у рідному домі в селі Сорока.

«Сьогодні у рідне село повернувся наш Василь. Це була молода людина, сповнена сил та енергії. Він не встиг поставити на ноги своїх діток, не долюбив, недоглянув матері до глибокої старості. Низько схиляємо голови та дякуємо нашому Захиснику за подвиг. Вклоняємося матері, яка виховала сина-Героя!» — сказала класний керівник Ганна Кучковська

Мужнього воїна поховали з військовими почестями на сільському кладовищі. Під звуки Державного Гімну та військовий салют труну вкрив Державний Прапор України. Його як символ мужності та відданості передали матері — Валентині Миколаївні.

Вічна пам’ять Герою!