На Сумщині загинув 39-річний залізничник Володимир Гупалюк із Жмеринки.
Володимир закінчив ліцей №1 та Браїлівське професійно-технічне училище. Працював на вагоноремонтному заводі «Експрес», у ПП «Корунд», а останні 7 років – у Локомотивному депо Жмеринка.
10 років він прожив у щасливому шлюбі з коханою дружиною Світланою.
— Це були найкращі роки мого життя. Ми завжди все робили разом: готували, будували будинок, робили ремонт… Після лікування у травні-червні я просила його не повертатися на передову через стан здоров’я, а він відповідав: А хто хлопців рятуватиме? Як я дивитимусь дітям в очі? Відповідальність, честь і гідність для нього завжди були на першому місці, — з болем згадує дружина.
Мама Героя, Надія Василівна, розповідає, що Володимир був дуже схожий на її чоловіка, якого вже немає серед живих:
— Мій чоловік за все життя жодного разу не накричав на мене і не сказав поганого слова. Інтелігентність була в крові. Таким самим був і Володя… Важко говорити про сина у минулому часі… Він був патріот… А всі патріоти мають постійне місце проживання…, — крізь сльози каже мама.
Хоча Володимир не служив в армії та не мав військової підготовки, коли почалося повномасштабне вторгнення, він із честю став на захист держави у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був водієм, але не тільки сідав за кермо – виносив поранених із позицій, надавав першу допомогу. Краматорськ, Курськ, Сумщина – всюди він разом із побратимами стримував ворога та впевнено йшов у наступ.
За стійкість, золоті руки, непохитний характер і врятовані життя десятків бійців Володимир мав величезну повагу серед побратимів та Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
Але 15 серпня у селі Могриця Сумської області він зазнав смертельних поранень.
— Я відчула той момент, коли це сталося. Прокинулась серед ночі від сильного болю у грудях, ніби все палало. Одразу написала Володі, але він не виходив на зв’язок. Вранці знову жодного повідомлення… Я почала шукати побратимів. З 15 серпня Володя вважався зниклим безвісти. Його авто забрали з позицій, а тіла – ні… Два дні пекельного болю… 17 серпня я отримала сповіщення про загибель чоловіка під час виконання бойових завдань у Могриці, — ділиться дружина Світлана.
Про Володимира кажуть: золотий чоловік. Він щиро цінував і любив своїх близьких. Колеги з Локомотивного депо згадують його з теплом:
— Не було нічого такого, що Володя не вмів робити! Чудовий водій, електрик, слюсар, будівельник, люблячий чоловік і справжній батько… Боляче усвідомлювати, що його більше немає…
Світлана додає:
— Повістку він отримав саме на мій день народження – 24 квітня 2024 року. І прийняв тверде рішення – йти на захист України…
Прощання з Героєм відбудеться у четвер.
Зустріч – о 09:40 на ТЕЦі.
Живий коридор: вул. Воїнів Світла – Визволення – Київська (поворот ліворуч) – Київська, 99.
О 10:30 – молитва у будинку Героя.
О 11:00 – молитва у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на вул. М. Борецького.
О 12:20 – живий коридор центром міста: проспект Бориса Олійника – вул. Одеська – Алея Героїв.
Вічна пам’ять Герою!
