2 березня 2025 року на курському напрямку загинув воїн Анатолій Мельник. Йому було 34 роки.

Анатолій народився у Вінниці 29 липня 1990 року. Після закінчення загальноосвітньої школи №18 вступив до Вінницького професійно-технічного училища №19, де опанував фах кухаря-кулінара. Відслуживши строкову службу, певний час працював у ресторанах та кафе рідного міста. Згодом змінив напрям діяльності та приєднався до компанії, що займається продажем і ремонтом вантажного транспорту. Паралельно будував сімейне щастя — разом із дружиною виховував донечку.

«Анатолій був гарним чоловіком і татком, люблячим сином для своїх батьків. Поряд із ним ми відчували сильне чоловіче плече та неймовірне щастя, – каже дружина полеглого захисника Таїсія. – Він не шкодував своїх сил, багато працював… Прагнув побудувати будинок та здійснити мрію донечки про власного песика… На жаль, все зруйнувала війна…»

У перші дні російського вторгнення Анатолій долучився до Збройних Сил України та служив у підрозділах забезпечення. Пройшов шлях від солдата до молодшого сержанта. На початку 2024 року продовжив службу в складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. За сумлінність і професіоналізм був відзначений низкою нагород, зокрема медаллю Міністерства оборони України «За зразкову службу».

Воїн загинув 2 березня на курському напрямку. Довгий час його вважали зниклим безвісти, і рідні зберігали надію, адже були чутки, що його бачили серед полонених. Та підтвердження так і не з’явилося.

«Багато побратимів, висловлюючи співчуття, казали, що втратили не просто воїна, а вірного друга, на якого завжди можна було покластися… Він був дуже добрим, людяним, вмів знайти спільну мову з кожним і надзвичайно відповідально ставився до своїх завдань», — розповідає дружина Таїсія.

Анатолія Мельника поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!