13 лютого 2024 року поблизу селища Білогорівка Сіверськодонецького району загинув Петро Гончарук. Йому було 47 років. Про це повідомляє Вінницька міська рада.

Петро народився 13 липня 1976 року в селі Карижин Хмельницької області. Після закінчення школи здобув фах тракториста та пройшов строкову військову службу. Згодом певний час жив у Миколаєві, де зустрів своє кохання, створив родину, а пізніше разом із сім’єю переїхав до Вінниці.

Упродовж 25 років працював на різних підприємствах міста, сумлінно дбав про добробут родини. Виховував двох синів дружини від першого шлюбу як рідних і радів народженню власного сина.

«Зараз нашому молодшому синові 26 років. Він так само, як і тато, боронить Україну. Петро понад усе мріяв потримати на руках онучат ще й від нього, – розповідає дружина Небесного Воїна Лариса. – Радісну звістку від сина, що “вже може готуватися стати дідусем”, Петро отримав 10 лютого, а вже за три дні його не стало… Чоловік був дуже гарним сім’янином та усього себе віддавав дітям. Заради їхнього майбутнього він і пішов воювати…»

З початком повномасштабної війни Петро добровільно став до лав Збройних Сил України. У складі 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади брав участь у запеклих боях: звільняв Бучу та Ірпінь, воював на Куп’янському й Луганському напрямках.

Старший солдат Петро Гончарук виконував бойові завдання на посаді кулеметника, старшого стрільця-оператора взводу. Побратими згадують його як ініціативного, рішучого та сміливого воїна.

«Петро був взірцем для інших. Завжди всіх підтримував і ніколи не боявся труднощів», – так відгукуються про нього у війську. Побратими підкреслюють його порядність і готовність допомогти: коли було важко, він ішов першим, щоб врятувати й підставити плече.

Поховали захисника на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Світла пам’ять про Петра Гончарука житиме в серцях рідних, друзів і всіх, хто знав його як справжнього чоловіка, батька і воїна.

Вічна пам’ять Герою!