З 25 листопада 2024 року після бою біля села Диліївка Краматорського району Богдана Давидюка довгий час вважали зниклим безвісти. Лише нещодавно ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Йому назавжди 43 роки.

Богдан народився 10 січня 1981 року в селі Кордишівка Вінницького району. Утім, усе його життя було тісно пов’язане з Вінницею. Тут він закінчив 27-му загальноосвітню школу й став до праці: спершу працював на будівництві, згодом приєднався до війська. У 2015–2016 роках боронив Україну від ворога в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Повернувшись із війни, влаштувався на роботу на консервний завод у Вороновиці. Тут проживав разом із дружиною, для сина якої став справжнім батьком. Богдан мав також двох донечок від першого шлюбу, яких безмежно любив.

Найулюбленішим його хобі було малювання, а ще він мав неабиякий хист до різьблення по дереву та виготовлення дерев’яних виробів.

У 2020 році Богдан знову взяв до рук зброю, долучившись до побратимів із 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на укріплених позиціях у Миколаївській області, далі були бої на Донеччині – Костянтинівка, Бахмут, Покровськ… Служив у званні старшого солдата, був навідником-оператором бойової машини. Підтримував вогнем піхотинців, перебуваючи на найгарячіших ділянках фронту.

«Коли Богдан вдруге йшов боронити країну від ворога, сказав, що не може спокійно дивитися, як ворог розриває Україну. “Піду допоможу своїм лицарям, а вже потім сидітиму вдома з вами”, – такими були його слова, – розповідає дружина полеглого воїна Ольга. – Богдан робив усе для своїх хлопців. Коли мав час – варив їсти, лагодив речі, майстрував. Побратими дуже цінували й поважали його за доброту та турботу. До речі, він гарно малював, займався різьбленням по дереву. Навіть із фронту передавав нам маленькі дерев’яні скульптурки. Взагалі мав велике добре серце, любив усіх нас – матір, братів, сестричку…»

За час служби Богдан був нагороджений за сумлінну і зразкову службу.

«Богдан Петрович був дуже щирою, доброю та чуйною людиною. Він був люблячим чоловіком для дружини, батьком для своїх дітей, сином та братом для своєї сім’ї. Найбільшим скарбом і сенсом усього життя для нашого Героя були його діти: дві доньки та син. Богдан завжди мріяв, що коли повернеться, то допоможе дітям стати на ноги й дасть їм усе найкраще, аби вони ніколи ні в чому не мали потреби», – зазначили на сторінці громади.

Вічна пам’ять Герою!