Після запеклого бою 26 листопада поблизу селища Чумацьке (колишнє Пушкіне) Покровського району Донецької області зв’язок із Сергієм Кабанцем обірвався. Майже рік його вважали зниклим безвісти, та результати ДНК-експертизи підтвердили найгірші побоювання. На той момент Сергієві було лише 32 роки. Для рідних трагедія й досі здається нереальною — він майже нічого не розповідав про свою службу й небезпечні завдання.

«Мабуть, не хотів хвилювати, – згадує колега й товариш загиблого Василь. – Це в його характері. Сергій завжди тримався міцно, підтримував інших. Без вагань виконував доручення і ніколи не залишався осторонь чужої біди».

Сергій Кабанець народився 26 грудня 1992 року в селі Кренидівка Шосткинського району на Сумщині. Закінчивши школу, здобув фах електрогазозварювальника. Працював у різних містах і на різних роботах, доки життєвий шлях не привів його на Вінниччину. Тут чоловік влаштувався у Вінницьку транспортну компанію, згодом перейшов у торговельну сферу. Саме у Вінниці Сергій зустрів свою кохану, створив сім’ю та став батьком.

«Сім’я для Сергія була на першому місці. Він дуже тішився нашим хлопчиком, поспішав після роботи додому, щоб хоч кілька хвилин побути з сином. Хоч йому всього три рочки, він добре пам’ятає татка й часто про нього говорить, – ділиться дружина Любов. – Сергій мав багато здібностей і міг навчити сина чимало. Мріяв займатися з ним спортом, грати у футбол, відкривати йому світ…»

Улітку минулого року Сергій став до лав оборонців. Він служив солдатом у 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем імені Якова Гандзюка, обіймав посаду номера обслуги гранатометного відділення вогневої підтримки.

Попрощалися з Героям на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!