9 травня 2026 року перестало битися серце мужнього захисника України Юрія Геннадійовича Міхеєва. Життя воїна обірвалося у Київській обласній клінічній лікарні від важких поранень, отриманих під час виконання бойових завдань. Про непоправну втрату повідомила Погребищенська міська територіальна громада.
Юрій Міхеєв народився 23 травня 1972 року в місті Алмалик Ташкентської області. У 1979 році пішов до школи, а після закінчення дев’яти класів вступив до гірничо-металургійного технікуму. Згодом життєві обставини привели родину на Вінниччину. Оселившись у селі Ганівка, вони займалися сільським господарством та вирощуванням овочів.
У 1990 році Юрій проходив строкову військову службу. Після повернення здобув фах газоелектрозварювальника у Погребищенському професійно-технічному училищі №42. Працював на різних підприємствах та господарствах. У 1998 році створив сім’ю, виховав доньку Алевтину. З 2014 року проживав разом із цивільною дружиною Таїсою.
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій став на захист Батьківщини. У березні його було мобілізовано до лав Збройних Сил України.
За проявлену відвагу та бездоганну службу Юрій Міхеєв був відзначений високими військовими нагородами. У 2024 році Міністр оборони України нагородив його відзнакою «Залізний хрест», а згодом воїн отримав і почесний «Золотий хрест».
Пам’ять про Юрія Геннадійовича назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.
«Він був не просто побратимом, а й хорошим товаришем. Людину, яка до останнього подиху залишалася вірна присязі, своєму обов’язку, своїй родині та своїй державі. Ми з Юрієм прийшли на службу в один день — 27 березня 2022 р., разом починали цей шлях, разом служили, разом пройшли Донеччину, тримали оборону Авдіївки, при ротації виконували бойові завдання на Запорізькому напрямку. Юра був відповідальним за людей, за виконання завдань, за кожне рішення. Ніколи не ховався за чужими спинами, завжди йшов уперед. Добрий, щирий, відкритий. Він був у таких місцях, звідки люди часто не повертаються, але Юрко повертався, ніколи не шукав легких доріг, ніколи не відступав, завжди брав відповідальність на себе. Таким ми його знали і запам’ятали назавжди. Війна багато його разів випробовувала, але цього разу вона забрала у нас не просто воїна, а друга, побратима, людину з великим серцем, чоловіка, батька, дідуся, який ще зовсім недавно радів народженню онука і мріяв про мирне життя. Сьогодні ми проводжаємо тебе в останню дорогу, ти пройшов важкий шлях і вистояв там, де було пекло, ти був справжнім воїном. Від усіх наших хлопців, від усіх побратимів, від усього батальйону, від нашої 110-ї бригади дякуємо тобі. Дякуємо тобі, брате, за службу, ми обов’язково помстимося за твою смерть. Слава Україні!», — сказав побратим Героя Василь.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
