Панов Артем Віталійович, позивний «Аккерман», загинув 21 серпня 2025 року біля села Щербинівка Бахмутського району Донецької області.
Артем Віталійович народився 5 лютого 1997 року в Одесі, але виріс і прожив своє життя у місті Білгород-Дністровський Одеської області.
Після закінчення Білгород-Дністровського міського ліцею у 2014 році вступив до юридичної академії ім. Ярослава Мудрого у місті Харків. Але у травні 2017 року був призваний на строкову службу, яку проходив до листопада 2018 року у ДСТУ в місті Дніпро. Після завершення строкової служби деякий час працював пожежником-рятувальником у ДСНС України в місті Одеса. Після закінчення контракту, у червні 2022 року, мобілізувався за повісткою у зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ.
«Артем був звичайним хлопцем, любив мандрувати, слухати музику, читати книжки, відпочивати зі своїми друзями, займався боксом, бігав кроси, мріяв у майбутньому відкрити свою справу. Для цього у липні 2022 року вступив на заочний факультет Міжнародного гуманітарного університету в місті Одеса на спеціальність “Менеджмент готельно-ресторанної справи”. Артем дуже любив своє місто, тому і позивний його — “Аккерман”, це стара назва міста Білгород-Дністровського…», — говорить мати оборонця.
Спочатку Артем виконував свої службові обов’язки у лавах морської піхоти в/ч А4445. Пройшов навчання на кулеметника. З 13 червня 2023 року перевівся до 12-ї бригади НГУ «Азов» в/ч 3057. Виконував бойові завдання у Донецькій області: Серебрянське лісництво, Лиманський та Костянтинівський напрямки. Мав два поранення — МВТ, контузії та осколкові ураження м’яких тканин у жовтні 2023 та листопаді 2024 року. Після лікування щоразу повертався на позиції.
18 серпня 2025 року після відпустки Артем повернувся до Краматорська. 21 серпня 2025 року Артем із побратимами виїхали на позиції, але машина потрапила під обстріл та була уражена FPV-дронами. На жаль, врятувати його не вдалося — він загинув.
Тіла хлопців змогли вивезти лише через кілька днів. Далі були ДНК-експертизи, і лише 3 березня 2026 року Артема поховали на кладовищі у селі Шабо, на Алеї загиблих Героїв…
Був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» у 2022 році.
До роковин загибелі рідні планують встановити меморіальну дошку у міському ліцеї, де навчався Артем.
У нього залишилися мати, молодший брат та інші родичі, які його дуже любили…
Спогади побратимів:
Побратим Родіон розповідав:
«Друг Аккерман — людина високої моралі, справжній воїн, на якого треба рівнятися. Мав за честь служити і виходити разом на бойові завдання. Завжди швидко приймав рішення, вмів підтримати. Хороший і веселий хлопець, який тільки починав жити. На жаль, війна забирає найкращих».
Друг Мамба:
«Я знав Аккермана з першого дня в РВП. Ще з березня 2024 року. Дуже світла, позитивна людина. Завжди міг щось підказати, допомогти. На бойових він був сміливою людиною, але завжди з головою. Ніколи не любив невиправданого ризику. Завжди переживав за побратимів, хоча майже ніколи не показував цього.
Після мого повернення з Очисних я це помітив із того, як він привітався зі мною. Потиск руки був трохи міцніший, а погляд виражав приховане співчуття і тривогу.
Коли зустрілися з ним пізніше у Києві, біля Клініки МВС, він звернув увагу на те, що я ще кульгаю на ногу, хоча я намагався це приховати. Думав, що вдасться повернутися назад у роту. У нього тоді були пошкоджені вуха — результат прильоту.
Він був хорошою людиною, хорошим командиром, який вмів вирішувати конфліктні ситуації без зайвого шуму, по-тихому. Шкода, що “був”. З більшою охотою сказав би, що він “є” таким. Від душі можу сказати: для мене було честю служити з Аккерманом. Таких, як він, на жаль, нечасто зустрінеш. Я завжди дуже поважав його».
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
