17 вересня 2025 року в місті Покровськ на Донеччині загинув лейтенант Мирослав Макогончук із позивним Raptor. Ворожий безпілотник влучив у автомобіль, у якому перебував військовий. Йому був лише 31 рік. Пише видання “Платформа пам’яті Меморіал”.

Мирослав народився 2 лютого 1994 року в селі Сокіл на Вінниччині. Освіту здобував у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за спеціальністю «Системи технічного захисту інформації». У цивільному житті працював у Маріуполі — з 2019 по 2022 рік обіймав посаду керівника відділу логістики в ТОВ «ЕРТАНЗ». Коли країна опинилася у смертельній небезпеці, він обрав шлях військового: у 2024 році вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де здобув офіцерське звання.

З дитинства Мирослав мав дві великі пристрасті — футбол і автомобілі. Спорт став для нього не просто захопленням, а школою характеру, сили духу та командності.

«Мирослав дуже любив грати у футбол – це була частина його життя. Коли він виходив на поле, то відчував свободу і єднання з командою, – розповіла дружина Альона. – Футбол навчив його працювати в колективі, бути наполегливим і не здаватися у найскладніших ситуаціях. «На полі ти можеш показати себе, ким ти є», – так він завжди говорив мені. І так навчав свого сина. Коли він працював у Маріуполі, то навіть там з хлопцями створили свою команду та їздили на змагання в інші міста».

За кермом Мирослав почувався впевнено й вільно, а вдома збирав колекцію іграшкових машинок, обираючи для сина найцікавіші моделі. Батько й син годинами разом розглядали ці маленькі копії, перетворюючи звичайні вечори на теплі спогади, які тепер залишаться назавжди.

Під час повномасштабної війни офіцер служив у складі 155-ї окремої механізованої бригади на посаді заступника командира танкового батальйону з психологічної підтримки персоналу. Позивний Raptor обрав на честь динозаврів, яких обожнює його син Женя — навіть у суворих фронтових буднях він залишався турботливим батьком.

На передовій Мирослав знаходив можливість підтримувати бойовий дух побратимів — організовував футбольні матчі, об’єднуючи людей навколо гри.

«Він був для мене не просто чоловіком, а справжнім другом, моєю підтримкою та цілим світом. Його мужність та відвага були неймовірними. При цьому він залишався найніжнішим і найдобрішим, виховуючи нашого сина з любов’ю та мудрістю, показуючи йому приклад. Він любив життя, любив наші сімейні вечори та вірив у перемогу України. Він завжди говорив «Не хвилюйся, рідненька, все добре». Я завжди дякуватиму Богу за кожен день з ним», – сказала дружина Альона.

У Мирослава Макогончука залишилися батьки, дружина, син, брат і велика родина, для якої він назавжди залишиться люблячим сином, чоловіком, батьком і справжнім Героєм.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.