«Не бійтеся труднощів, говоріть правду, будьте людьми» — ці слова були життєвим принципом Олександра Тишкула. Він умів бути сильним, надійним і завжди залишатися поруч із тими, хто потребував допомоги. 2 березня 2025 року його життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Курщині. Сержанту Олександру Тишкулу назавжди залишилося 39 років.

Олександр Тишкул народився 13 січня 1986 року в селищі Вороновиця на Вінниччині. Тут минуло його дитинство, тут він розпочав навчання у Вороновицькій загальноосвітній школі №2, а згодом навчався у Писарівській ЗОШ І–ІІІ ступенів.

Олександр мав хист до праці, тому у Вороновицькому ПТУ-14 опанував професії водія та тракториста-машиніста. У цивільному житті він працював у Вінницькому лісовому господарстві, а також займався утепленням фасадів, даруючи людям тепло та затишок.

Олександр дуже цікавився автомобілями, а на дозвіллі понад усе любив рибалити та відпочивати на природі. Він не був людиною війни — він був людиною любові. Олександр надзвичайно любив життя, мав сильний дух, загострене почуття справедливості та завжди першим приходив на допомогу. Для друзів і знайомих він був взірцем чесності та надійності.

Його головним життєвим принципом, який він часто повторював і собі, і близьким, були слова: «Не бійтеся труднощів, говоріть правду, будьте людьми».

Найбільшим сенсом життя Олександра була його сім’я: кохана дружина Вікторія, батьки, сестра та вся велика родина. Але особливим став день, коли народилася його маленька донечка. Вона була для Олександра цілим всесвітом.

Коли тато пішов захищати країну, вона підростала, і на момент його загибелі вже навчалася у 5 класі. Олександр безмежно пишався кожним її успіхом, марив її щасливим майбутнім і понад усе мріяв побачити її випускний, підтримати у виборі життєвого шляху та просто бути поруч, коли вона дорослішатиме.

Він прагнув подарувати їй безпечне життя під мирним українським небом.

На захист країни Олександр став ще у 2015 році. Брав участь у захисті східних рубежів під час АТО/ООС, де за зразкову службу неодноразово нагороджувався грамотами.

Коли 24 лютого 2022 року російський чобіт став на українську землю, Олександр не вагався ні секунди. Уже наступного дня, 25 лютого 2022 року, він знову став до лав Збройних Сил України.

Спочатку проходив службу в рідній Вороновиці у військовій частині А0549. Проте прагнення бути там, де вирішується доля країни, привело його до еліти українського війська.

25 січня 2025 року Олександра було переведено до легендарної 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади (в/ч А0281), де він обійняв посаду старшого стрільця в аеромобільному батальйоні.

Його коротке, але тверде рішення — «Хто, як не я?» — стало вироком для його власного сімейного щастя, але порятунком і щитом для тисяч інших українців.

Сержант Олександр Тишкул боровся на найгарячіших напрямках фронту — там, де плавився метал.

Побратими згадують, що поруч із Олександром ніколи не було страшно. Він володів рідкісною мужністю, був тим самим надійним плечем, на яке можна було спертися у найтемнішу хвилину.

На передовій він ділився з товаришами по зброї останнім, підтримував їх словом і вірив у Перемогу більше, ніж у власне завтра.

Навіть у найважчі хвилини бою Олександр знаходив можливість почути голос доньки, який давав йому сили триматися. Він завжди повторював своїм побратимам на фронті ті самі слова:

«Не бійтеся труднощів. Кажіть правду. Будьте людьми».

Ці слова стали його останнім життєвим заповітом для всіх, хто його знав.

За виняткову мужність, героїзм та відданість військовій присязі сержант Олександр Тишкул був нагороджений державною нагородою — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

2 березня 2025 року життя Героя обірвалося. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своїй державі та братам по зброї.

Олександр пожертвував своїм незжитим життям, своїм батьківством і своїми мріями, щоб українські діти ніколи не знали жахів окупації.

Поховали мужнього Захисника з усіма військовими почестями в його рідному селищі Вороновиця.

«Він пішов захищати нас, бо просто не міг інакше. Його серце було сповнене любові до нас і до України. Нестерпно боляче вчитися жити без нього, але ми щодня нестимемо в серці його чесне ім’я, невимовну мужність і безмежну доброту», — написала дружина Вікторія.

Для родини світ зупинився, але ім’я Олександра Тишкула висічене золотими літерами в історії України. Його подвиг не буде забутим ніколи.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.