21 вересня 2026 року поблизу села Березівка Куп’янського району загинув захисник України Олександр Дудник. Воїн прийняв свій останній бій під час виконання бойового завдання. Йому назавжди залишилося 42 роки.

Про загибель військовослужбовця повідомила Вінницька міська рада.

Олександр Ілліч Дудник народився 27 червня 1984 року в селі Пеньківка Літинського району. Виріс у багатодітній родині — мав двох старших братів і молодшу сестру. Після строкової служби обрав професійний шлях у правоохоронних органах, де пропрацював значну частину свого життя. За словами дружини, саме ця робота загартувала його характер, сформувала почуття відповідальності та прагнення змінювати світ на краще.

Разом із родиною Олександр жив у Вінниці. Подружжя виховувало доньку. Навіть перебуваючи на військовій службі, він продовжував навчатися та здобув ступінь бакалавра на факультеті педагогіки, психології і професійної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

 «Найкраще Олександра характеризують такі риси, як справедливість, небайдужість та педантичність. Він у всьому прагнув досконалості й не боявся брати на себе відповідальність, –розповідає дружина полеглого Героя Олена. – Ті, кому пощастило знати Олександра, передусім згадують його усмішку, яка випромінювала тепло й непідробний позитив. Водночас він мав палке й відкрите серце, любив пізнавати світ не з книжок, а через спілкування з людьми, занурюючись у їхнє реальне життя, автентику рідної України».

Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Дудник добровільно долучився до захисту України. Військову службу розпочав у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони як солдат. Згодом приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Під час служби Олександр, який мав позивний «Боцман»,здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта та очолив групу безпілотних систем. Разом із побратимами він виконував бойові завдання на Донецькому та Харківському напрямках.

За службу Олександр був відзначений нагородами. Серед них — відзнаки Міністра оборони України «Хрест Сил територіальної оборони» та «Знак пошани», Хрест «Честь і слава», а також нагрудний знак 115-ї окремої механізованої бригади «Народжені вогнем».

Дружина воїна розповідає, що для Олександра найважливішими були не нагороди, а результат його служби та життя побратимів.

«З перших днів повномасштабного російського вторгнення Саша добровольцем став на захист України, бо відчував: це його обов’язок, – говорить Олена. – Чоловік вірив, що в нашій країні пануватиме мир. Він не любив хизуватися досягненнями. Найкращою відзнакою для нього були відвойовані території та збережені життя. Попри фронтові випробування, Олександр залишався Людиною з великої літери, був командиром, якому безмежно довіряли. Побратими знали: Боцман – це опора та надійне плече».

21 вересня життя Олександра Дудника обірвалося на Харківщині. Захисника поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.