Михайло Яцишин пішов захищати Україну, мріючи про мирне майбутнє для своєї донечки. Він хотів бачити, як вона зростає, радіти її успіхам та просто бути поруч. Але війна обірвала ці мрії.
9 червня 2026 року під час бою з російськими окупантами поблизу села Піддубне Волноваського району на Донеччині Михайло зник безвісти. Рідні до останнього сподівалися на добру звістку, та лише минулого тижня отримали офіційне підтвердження його загибелі.
Про це повідомили в Іллінецькій міській територіальній громаді.

Михайло народився 30 жовтня 1992 року у Василівці. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він навчався, працював і будував власне життя. Після школи влаштувався різноробом до місцевого сільськогосподарського підприємства, згодом працював лісорубом у Дашівському лісомисливському господарстві.
Односельці згадують Михайла як щиру, відкриту й доброзичливу людину. Він мав добре серце, нікому не відмовляв у допомозі та завжди знаходив час для тих, хто потребував підтримки.

16 травня 2026 року Михайло став до лав Збройних Сил України. Служив солдатом третьої аеромобільної роти аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він вирушив боронити країну заради найдорожчого — щоб його донька та всі українські діти мали можливість зростати під мирним небом, щоб рідна земля була вільною.
Та повернутися додому йому не судилося. 9 червня, під час запеклого бою з ворогом на Донеччині, Михайло зник безвісти. Для родини почався довгий і болісний період невідомості, коли кожен день минав із надією на диво. На жаль, звістка, на яку так чекали, виявилася трагічною.

Удома на нього чекали найдорожчі люди — дружина Ніна Олександрівна та донечка Анна. Для дружини він був коханим чоловіком, а для доньки — люблячим татом, який умів розвеселити, підтримати, подбати й розділити її маленькі та великі радощі.
Останню шану Михайлові Яцишину віддали з військовими почестями. Над місцем його спочинку лунав Державний Гімн України, а почесна варта вшанувала полеглого воїна прощальним салютом. Державний Прапор України, яким була накрита домовина, передали дружині Ніні Олександрівні. Він став символом мужності, честі та вірності Україні її чоловіка.

Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
