Старший навідник мінометного взводу Сергій Сіушкін загинув у жовтні 2025 року. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто віддав життя за вільну й незалежну Україну.

Сергій Валерійович народився 18 вересня 1992 року в місті Макіївка Донецької області. Коли хлопчикові було три з половиною роки, він із мамою Світланою переїхав до села Михайлівка до бабусі Олени — саме це село стало для нього рідною домівкою.
У дитинстві Сергій був щирим, спокійним і добрим, завжди готовим допомогти. Його любили вчителі та однокласники, а друзі пам’ятали як людину з відкритим серцем і щирою усмішкою.

Після закінчення місцевої школи навчався у Вінницькому державному педагогічному університеті, де здобув фах учителя фізичної культури. Певний час працював у Києві, зокрема в охоронному агентстві. Саме у столиці зустрів своє кохання — Аліну, з якою створив сім’ю.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, 20 квітня 2022 року Могилів-Подільський ТЦК мобілізував Сергія до лав Збройних Сил України. Він служив молодшим сержантом, старшим навідником мінометного взводу 1-ї мінометної батареї 1-го механізованого батальйону в/ч А7013.
Сергій сумлінно виконував свій обов’язок, проявляючи мужність і витримку у найгарячіших боях. За відвагу та відданість присязі Указом Президента України від 5 серпня 2022 року нагороджений медаллю «За оборону України».

За час війни лише тричі мав змогу побачити рідних і обійняти свою маленьку донечку Вікторію, яка народилася 19 липня 2022 року — тоді, коли її батько перебував на фронті.

11 жовтня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, поблизу села Новоданилівка, Сергій загинув. Йому було лише 33 роки. Він до останнього залишався вірним присязі, віддавши найдорожче — своє життя за Україну, за родину, за майбутнє донечки.

29 жовтня Сергій Сіушкін повернувся додому — «на щиті».

«Сергію, ти вже четвертий із моїх вихованців, кого забрала війна… Камінський, Бабин, Коба, тепер — ти. І твоя золота фраза: “Ми сміливі, і ми там, де потрібна наша сила.” Я вірила в ці слова, молилася за тебе… Ти був мій учень, мій колега, Учитель з великої літери. Пам’ятаю, як у таборі “Світанок” ти взяв загін найменших дітей — вони ходили за тобою, називали татком. Ти купував їм морозиво, обіймав і втішав сиріт… Ти був людиною великого серця. Ми завжди пам’ятатимемо тебе — твої вихованці, однокласники, друзі, мама, дружина, донечка. Дякую тобі, дитино, що завдяки таким, як ти, ми живемо. Країна вистоїть, бо має таких синів. Слава тобі, Герою. Слава Україні!» — сказала під час прощання вчителька Сергія Алла Чорна-Пахольченко.

Вічна пам’ять Герою!