12 серпня 2025 року, виконуючи свій військовий обов’язок, відійшов у вічність Анатолій Новачук.
Анатолій народився 16 вересня 1975 року у Вінницькій області в простій українській родині. З дитинства вирізнявся працьовитістю, добротою та щирістю.
Навчався у Широкогребельській загальноосвітній школі, а згодом здобув професію зварювальника у Браїлівському професійно-технічному училищі №6.
У 1993–1995 роках проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював у дорожній галузі та на приватному підприємстві. Був відповідальним, сумлінним і чесним працівником.
У повсякденному житті Анатолій залишався відкритою, доброзичливою та щирою людиною, завжди готовою підтримати інших. Любив дітей — мав двох похресників, про яких постійно піклувався та завжди знаходив час для спілкування з ними.
Одним із його найбільших захоплень була риболовля — справа, яка приносила йому спокій та відчуття гармонії.
Найтепліші спогади про нього зберігає племінниця Ольга, яка проводила поруч із ним кожне літо. Він брав її із собою на риболовлю, прогулянки, різні розваги, пригощав смаколиками, завжди турбувався та підтримував. Оля й досі пам’ятає, як дядько чистив для неї рибу за вечерею — хоч сам її зовсім не любив. Це був щирий жест його турботи.
Анатолій Миколайович був надійною опорою і для своєї сестри — завжди виручав у важкі моменти, допомагав словом і ділом, не залишав рідних наодинці з проблемами.
5 грудня 2022 року його призвали до лав Збройних Сил України та направили на службу у військову частину 3115 Національної гвардії України. Анатолій сумлінно виконував свій обов’язок, виявляючи витримку, мужність та вірність присязі.
11 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Молодецьке Донецької області, на вогневій позиції «СКОТЧ», унаслідок удару ворожого безпілотника він отримав тяжкі поранення. Попри всі зусилля побратимів, 12 серпня його серце зупинилося.
Світла пам’ять про Анатолія Миколайовича назавжди залишиться в серцях його рідних і близьких: його мами — Новачук Надії Петрівни, сестри — Новачук Ганни Миколаївни, племінниць — Вікторії та Ольги, маленької онучки Полінки, а також усіх, хто його знав.
«Ти назавжди залишишся для нас мужнім воїном і доброю, світлою людиною, яка любила життя, рідних і свою Україну.
Ти завжди будеш у наших серцях, молитвах і вдячних спогадах», — пишуть рідні.
Вічна пам’ять і слава Герою!
