Сергій Жук загинув 27 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Степове Ізюмського району Харківської області. Йому було лише 28.

Єдина дитина в родині, Сергій народився 17 лютого 1997 року у Вінниці. Навчався у ліцеї №2 та технічному ліцеї, здобув фах радіотехніка у Вінницькому технічному фаховому коледжі, а згодом закінчив Вінницький національний аграрний університет. Працював у вінницькій компанії «BEZBRENDU». У 2022 році одружився. Його дружина Вікторія також стала на захист країни — вона служить бойовим медиком у Силах Безпілотних Систем.

«Сергій мріяв вистояти та будувати з дружиною своє життя. Прагнув кращого для всіх нас, – розповідає мати, Ірина. – Його патріотизм не був гучним, він доводив любов до Батьківщини вчинками. Сергій був тим, хто віддасть усе заради інших, а для себе не попросить нічого…»

З початком повномасштабного вторгнення Сергій (позивний Прол) добровільно приєднався до Збройних Сил України. Служив у 3-й окремій штурмовій бригаді, проявивши мужність і лідерські якості, за що отримав звання сержанта та низку державних і відомчих нагород. Його бойовий шлях як стрільця-зенітника пролягав через найскладніші ділянки фронту: Херсон, Запоріжжя, Кліщіївку, Бахмут, Андріївку. 27 листопада 2025 року Сергій загинув у Степовому, виконуючи бойову місію.

«Про війну він майже не говорив і не радів нагородам, бо кожна з них нагадувала про втрати, – згадує мати. – Коли я не витримувала емоційно, він казав: “Мам, це війна, так буває. На війні люди гинуть”».

За час служби Сергій отримав Золотий Хрест, орден «За мужність» III ступеня, медаль «За поранення», а також полкову відзнаку «За особисту хоробрість в бою». Свою першу високу нагороду — Золотий Хрест — він здобув на початку повномасштабної війни. Командир наголосив: саме вогнева підтримка, яку забезпечував Прол із кулемета, дала можливість вивести з ворожого оточення біля Бахмута щонайменше дві роти українських бійців.

Сергія Жука поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!