11 листопада 2025 року неподалік села Мар’ївка Синельниківського району Дніпропетровської області загинув Юрій Срібний. Йому назавжди залишилося 31 рік.

Юрій народився 8 серпня 1994 року в селі Шляхове Бериславського району на Херсонщині. Після закінчення Таврійської загальноосвітньої школи працював на місцевих підприємствах. У 2019 році разом із дружиною виїхав на заробітки до Європи, і подружжя могло б залишитися там надовго, однак усе змінила війна.

«Юрій не хотів бути тим, хто ухиляється від виконання свого синівського обов’язку із захисту Батьківщини. Інакше він не зміг би дивитися у вічі нашій донечці, яка ось-ось мала з’явитися на світ», – згадує дружина воїна, Віра. – «Ніколь народилася вже у Вінниці. Ми переїхали сюди після повернення з Польщі, бо рідний дім був окупований. Вінниця зачарувала нас спокоєм і затишком. Юрій мріяв після війни залишитися тут назавжди: купити будинок, посадити сад, поставити на ноги донечку і… виростити сина».

Повідомлення про російське вторгнення застало Юрія за кордоном, та, попри вагітність дружини, подружжя негайно повернулося в Україну. З 2024 року він служив у 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Як оператор БпЛА взводу розвідки й корегування вміло виконував складні бойові завдання на Покровському напрямку. Його професійність підтверджували бригадні відзнаки, серед яких нагрудний знак «За знищення 250 ворожих цілей».

Смерть Юрія стала тяжким ударом для побратимів. Вони згадують його як сміливого бійця, людину, на яку завжди можна було покластися, щирого друга, що підтримував навіть у найважчі хвилини. У коротких паузах між боями він не відпочивав без діла — охоче ставав до куховарства, щоб пригостити бойових товаришів своїм борщем та домашньою печенею.

Поховали Юрія Срібного на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!