8 травня 2024 року поблизу населеного пункту Нетайлове Покровського району Донецької області загинув військовослужбовець Олександр Валерійович Храпцун. Після цього він тривалий час вважався безвісти зниклим. Йому навічно залишилося 45 років.

Про це повідомляє «Жмеринка city».

Олександр Храпцун родом із Браїлова. Тут він закінчив загальноосвітню школу, а згодом здобув професію слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування у Браїлівському професійно-технічному училищі. Працював на Браїлівському цукровому заводі.

Однак Олександр не зупинився на здобутому фаху. Прагнення вчитися та опановувати нові знання привело його знову до навчання. У Чернятинському аграрному технікумі він здобув кваліфікацію агронома. Після цього працював на підприємстві «М’ясний майстер».

12 квітня 2023 року Олександр отримав повістку та став на захист України. Рішення було непростим для його матері Галини Іванівни, адже Олександр був її єдиним сином. Та попри материнські сльози й прохання він вирішив виконати свій обов’язок перед державою.

Після військової підготовки Олександр ніс службу в Костянтинівці. Саме там побратими дали йому позивний «Рибак». Таке ім’я було невипадковим: риболовля була одним із його улюблених занять у мирному житті. Захоплення стало в пригоді й під час служби — Олександр не раз пригощав побратимів рибою, яку власноруч ловив у місцевих ставках.

Не менш важливе місце в його житті посідала кулінарія. За словами матері, найбільше він любив запікати м’ясо.

На військовій службі Олександр виконував обов’язки старшого стрільця-оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.

Із 8 травня 2024 року Олександр вважався безвісти зниклим. Рідні чекали на звістку, сподіваючись, що він живий. Згодом стало відомо найстрашніше: того дня захисник загинув поблизу Нетайлового.

Для матері Олександр назавжди залишиться людиною з великим і добрим серцем. Галина Іванівна згадує сина як щирого, чуйного та надзвичайно доброзичливого чоловіка. Каже, що він був навіть «занадто добрим» — не міг пройти повз чужу біду, завжди намагався допомогти.

Особливо ніжними були його стосунки з матір’ю. Він лагідно називав її «матуся». Під час останньої розмови Олександр встиг сказати слова, які тепер стали для неї найдорожчими: «Матуся, я тебе дуже люблю…»

Власної сім’ї та дітей Олександр не мав. Та дитяча любов була невід’ємною частиною його життя. Він дуже любив своїх племінників: бавив їх, годував, заколисував, пеленав, турбувався про них. Для дітей він був не просто дядьком — своєю увагою, теплом і любов’ю замінював їм рідну людину.

Особливі стосунки Олександра пов’язували з тіткою Тетяною. Саме їй він довіряв свої юнацькі переживання, розповідав про мрії, пригоди та перше кохання.

У скорботі за захисником залишилися його мати Галина Іванівна, бабуся Євгенія Назарівна, тітки Тетяна та Олена, племінники, побратими, друзі та всі, хто знав і любив Олександра Храпцуна.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.