«Для когось він — Герой. Для побратимів — “Мультик”. Для рідних — син, брат, дядько, друг, племінник, навіть онук. А для мене — назавжди мій Сергій, моя найбільша любов і мій Герой», — пише про свого полеглого коханого його наречена Катерина.

14 жовтня 2023 року Сергій Абрамов загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Невське. Група потрапила під ворожий обстріл. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Йому було лише 32 роки.

Сергій Абрамов народився 3 липня 1991 року в селі Торосове — місці, яке назавжди залишилося його рідним домом. Тут він виріс, навчався, пізнавав життя. Тут його знали змалку й любили за щире серце, доброзичливість, відкритість і готовність завжди прийти на допомогу.

Сергій був наймолодшим у родині, тому з дитинства його особливо любили й балували. Він ріс серед друзів, багато часу проводив на вулиці, був допитливим, непосидючим і ніколи не любив сидіти без діла.

Після закінчення 9 класів Торосівської школи Сергій продовжив навчання в Захарівському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Після строкової служби в армії працював в Одесі — на будівництві та в охороні. Згодом повернувся до рідного села, де займався вирощуванням овець.

Він був працьовитим, любив спорт, полювання, риболовлю та природу. Цікавився всім навколо, купив металошукач і навіть жартував, що чекає, коли висохне ставок, аби пошукати там скарби. Сергій умів знаходити радість у простих речах і ніколи не боявся спробувати щось нове.

Його добре знали як людину слова. Якщо Сергій щось обіцяв, то намагався зробити все, щоб дотримати свого слова. Він не любив скаржитися, не показував слабкості й завжди намагався сам розібратися з труднощами.

У січні 2023 року Сергія Абрамова мобілізували на військову службу. Спочатку були навчання, під час яких він багато уваги приділяв опануванню сучасних радіотехнічних засобів. Навіть тоді поруч із ним був його вірний чотирилапий друг — собака Рой, який із дозволу керівництва також «навчався» разом із господарем.

Сергія зарахували до 21-ї окремої механізованої бригади (ОМБр), до 2-го відділення взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини А4689. Він виконував обов’язки водія-електрика.

Його військовий позивний — «T-ABRAMS» — був обраний не випадково. Сергій ішов до своєї мети впевнено, не зважаючи на перешкоди, — як танк, який не зупиняється перед труднощами.

А побратими дали йому інше ім’я — «Мультик». За веселий, добрий і легкий характер, за вміння навіть у складні моменти залишатися людиною, яка може підтримати інших.

На початку червня 2023 року їхню роту відправили на фронт. Роя із собою брати не дозволили, тому Сергій відвіз його додому. Сам же вирушив туди, де було по-справжньому небезпечно.

Він беріг рідних від зайвих переживань і не розповідав, де насправді перебуває.

«Я завжди питав його, де він перебуває, а Сергій постійно говорив, що за тисячу кілометрів від дому. Лише зі сповіщення про смерть ми дізналися, що він був на передовій», — розповів старший брат воїна Сергій.

Для брата Сергій назавжди залишився не лише військовим, не лише Захисником, а передусім молодшим братом — тим самим хлопцем, якого хотілося берегти.

«Я не знаю, як описати Сергія. Бо я його старший брат, а він мій молодший брат. І цим усе сказано», — ділиться Сергій.

Побратими згадують Сергія як людину, яка, здавалося, вміла все — від роботи руками до виконання складних військових завдань. Він був охайним, акуратним, завжди стежив за своїми речами та порядком. Побратими навіть намагалися брати з нього приклад.

А ще Сергій дуже смачно готував. Особливо добре йому вдавалися страви з м’яса. Але найбільше побратими пам’ятають не його кулінарні здібності, а його самого — веселого, спокійного, доброго, готового підтримати й розрадити в будь-якій ситуації.

«Наш “Мультик” був завжди веселий, спокійний, готовий підтримати й розрадити в будь-якій ситуації. Він був “душею” нашого взводу», — ділиться спогадами побратим із позивним «Літак».

За всією його мужністю залишалася проста мрія — повернутися додому.

Сергій хотів отримати відпустку ближче до Нового року, щоб провести свята поруч із рідними та коханою Катериною. Він мріяв про їхнє спільне майбутнє, про родину, про той день, коли вони нарешті одружаться.

Він обіцяв їй, що повернеться. І вона вірила.

«Мала, не хвилюйся. Все буде добре…»

«Я пам’ятаю той день, коли Сергій сів у потяг. Мені прийшло коротке повідомлення: «Я сів у потяг. Мала, не хвилюйся. Все буде добре». Він завжди говорив мені саме так — спокійно, впевнено, ніби його слова могли відвести від мене весь страх.

Сергій обіцяв, що повернеться. А Сергій завжди тримав своє слово. Тільки не цього разу.

Я досі пам’ятаю його голос, його слова, його «мала». Пам’ятаю, як він заспокоював мене навіть тоді, коли самому, можливо, було страшно. Він хотів, щоб я вірила. І я вірила. Вірила, що він повернеться. Вірила, що ми ще будемо разом. Що одружимося, створимо сім’ю, будемо жити своїм простим, звичайним життям.

Але війна забрала в нього життя, а в мене — наше спільне майбутнє», — ділиться болем кохана Героя Катерина.

14 жовтня 2023 року Сергій загинув під час виконання бойового завдання.

«Він назавжди залишиться в моїй пам’яті — молодим, живим, усміхненим, сильним. Я іноді думаю про те, скільки всього мало бути попереду. Наше весілля. Наш дім. Наша сім’я. Діти, про яких ми мріяли. Звичайні ранки й вечори разом. Його голос поруч. Його “мала”. Тепер усе це залишилося тільки в моїх спогадах і мріях. Минуло вже три роки, але для мене час ніби зупинився того дня. Я залишилася тією самою “малою”, якій він колись писав: “Мала, не парся. Все буде добре”. Тільки тепер я вже не можу написати йому у відповідь. Не можу почути його голос. Не можу запитати: “Як ти там?” Можу лише прийти до нього, говорити подумки й берегти його пам’ять», — пише Катерина.

Сергій залишив після себе не лише пам’ять про воїна. Він залишив пам’ять про людину — добру, світлу, щиру, надійну.

Попрощатися із Сергієм прийшло все село. Люди проводжали того, кого знали змалку, з ким росли поруч, кого зустрічали на вулицях рідного Торосового.

Для села він став одним із тих, чиє ім’я тепер вимовляють із болем і гордістю.

«Для рідних — це втрата, яку неможливо виміряти словами. Для побратимів — пам’ять про свого “Мультика”. А для мене він назавжди залишиться Сергієм. Моїм коханим. Моєю опорою. Моєю найбільшою любов’ю. Моїм болем. Моєю гордістю. Моїм Героєм», — додає Катерина.

За мужність і відданість Україні Сергій Абрамов був посмертно нагороджений відзнакою «Хрест Сухопутних військ». Його життя обірвалося занадто рано, але пам’ять про нього не згасне.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.