31 травня 2022 року у бою біля села Берестове на Донеччині загинув Олександр Кузяк.
Олександр Володимирович народився 30 серпня 1974 року в селі Підлісний Мукарів Хмельницької області. Зростав у багатодітній родині, рано відчув відповідальність і турботу про близьких. Після школи здобув фах електрогазозварювальника в Хмельницькому ПТУ та багато років сумлінно працював у сільському господарстві й на будівництві — як удома, так і за кордоном.
Олександр був добрим, працьовитим, чесним і життєрадісним. Він понад усе любив свою сім’ю, завжди дбав про рідних, підтримував добрим словом і ділом. Разом із дружиною Нелею виховав двох доньок — Аліну та Уляну, ставши для них прикладом сили, витримки та любові.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Олександр, не вагаючись, повернувся з-за кордону та добровільно став до лав Збройних Сил України. Він служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, маючи звання сержанта. Для нього це був не просто обов’язок — це була справа честі й любові до Батьківщини.
«Татусю, світи мені ясним сонечком. Спи спокійно… Я тебе дуже люблю, — написала на своїй сторінці у соцмережах донька Героя Уляна. — Ти був завжди добрим та чуйним. Усім допомагав — таким тебе запамʼятають люди. Я так сильно тебе люблю. Я не вірю, що більше не почую твого голосочка і твого “все добре, Улянка”. Ти — Герой для нас і Герой для всіх».
«Він був не просто татом, — розповідає донька Аліна, — а найкращим другом, порадником. Він завжди міг підтримати, підбадьорити у важкі моменти. Я знала, що б не трапилося — тато допоможе: порадою, вчинком чи просто тим, що буде поруч».
31 травня 2022 року, Олександр загинув у бою біля села Берестове на Донеччині. Його життя обірвалося, але пам’ять про нього житиме вічно. Похований у рідному селі — серед людей, які його знали й любили.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Для всіх рідних і знайомих він назавжди залишиться Героєм, прикладом мужності, патріотизму та безмежної любові до України.
Вічна пам’ять Герою!
