Солдат Ігор Маляр із позивним «Циган» загинув 26 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Захиснику було лише 20 років. Пише «Платформа пам’яті Меморіал».
Ігор народився в селі Северинівка на Вінниччині. Після школи вступив до Тульчинського технікуму ветеринарної медицини, де здобув фах ветеринара. Паралельно з навчанням підробляв підсобним робітником на ТОВ «Вінницька птахофабрика “Наша ряба”». У 2020 році юнака призвали до Національної гвардії України, службу він проходив у Маріуполі. У цивільному житті захоплювався риболовлею, їздою на мотоциклі та розведенням кроликів.
Із початком повномасштабного вторгнення Ігор залишився обороняти місто. Служив стрільцем 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
Мати загиблого, Людмила Артеменко, згадує, що син мав демобілізуватися вже у квітні 2022 року. Однак ранок 24 лютого змінив усе.
«Син у квітні 2022 року мав демобілізуватися. А 24 лютого о шостій ранку подзвонив: «Мамо, почалася велика війна. Виїжджайте в безпечне місце. Нас мають вивезти до Запоріжжя». А згодом повідомив, що вони залишаються в Маріуполі. Сказав: «Ми стоятимемо до останнього, нікуди звідси не поїдемо. Несемо бойові чергування і допомагаємо цивільним людям». Згодом зізнався, що нічого не їли, бо всю їжу віддавали голодним діткам. Говорив про велику кількість трупів. Востаннє ми розмовляли 25 березня. Сказав: «Мам, тут дуже бомблять. Страшно… В мене все добре. Давай, бо немає коли». Наступного дня я була на роботі. На якийсь час в мене стиснуло серце, аж перехопило дихання. Мабуть, саме в той момент не стало моєї дитини. Бо невдовзі подзвонив командир і сказав, що Ігор загинув. Був авіаудар. Разом з моєю дитиною загинуло ще 13 наших воїнів. Це трапилося на позиції «Наш куточок». У вересні був обмін тілами. Результат ДНК нам надали аж наступної весни», — розповіла вона.
Жінка також поділилася особистими спогадами про сина та їхню родину.
«Ігор у мене від першого шлюбу. Чоловік помер, коли сину не було і 2 років. Батька йому замінив мій другий чоловік. Виховував його як свою дитину. Ігор називав його татом. У нас народилося ще дві донечки. Ігор їх обожнював. Нічого для них не жалів. Старшій купив айфон, хоч в самого був дешевий телефон. Молодшій – ролики, про які вона мріяла. Був гарним сином. Добрий і людяний хлопчик. Сам всього добивався. Після армії планував одружитися на коханій дівчині Вірі. І всі ці плани зруйнувала росія. Принесла стільки нам горя, що я в свої 38 років зробилася сивою», — додала Людмила.
За особисту мужність і відданість Україні Ігор Маляр посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У рідній Северинівці на його честь перейменували вулицю Набережну.
Вдома на нього чекали батьки та дві молодші сестри, для яких він назавжди залишиться люблячим сином і братом.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
