12 січня 2026 року у Вінницькій лікарні помер захисник України Онілов Григорій Анатолійович. Під час відпустки, після тривалої боротьби з онкологічним захворюванням, його серце зупинилося. Воїнові було 58 років.
Про це повідомляє ямпільська районна газета “Ямпільські вісті”.
Григорій Анатолійович народився 13 листопада 1967 року в селі Довжок. Тут минули його дитинство й юність, тут він формувався як людина та трудівник. Після закінчення Довжоцької середньої школи здобув фах газоелектрозварювальника у Крижопільському професійно-технічному училищі. У 1985 році був призваний на строкову військову службу.
Повернувшись із армії, залишився жити у рідному селі. Створив сім’ю. Найбільшою цінністю у своєму житті вважав синів. Для нього батьківство було не формальністю, а щоденною відповідальністю й турботою.
У мирному житті працював механізатором, трактористом, ковалем, газоелектрозварювальником, будівельником. Його знали як майстра своєї справи й людину, яка завжди допомагала іншим. До мобілізації у 2023 році працював трактористом у філії «Довжок» ПрАТ «ПК «Поділля».
2 червня 2023 року Григорій Анатолійович був призваний до лав Збройних Сил України. Розпочав службу на посаді старшого стрільця, згодом отримав звання сержанта та був призначений командиром відділення. Служив командиром третього механізованого відділення — командиром машини першого механізованого взводу дев’ятої механізованої роти механізованого батальйону однієї з військових частин.
У складі підрозділу виконував бойові завдання в Миколаївській, Житомирській, Сумській областях. Пройшов Покровський напрямок на Донеччині, служив на Чернігівщині, згодом — на Харківщині, зокрема на Куп’янському напрямку. Навіть тяжка хвороба не зламала його — він залишався у строю до останнього.
«Григорію було всього 58 років, але страшна хвороба дочасно вирвала його з життя… Незважаючи на вік, він мобілізувався до ЗСУ і залишався діючим військовим до сьогодні. Для мене він був не лише дядьком, а й другом і прикладом. Ми багато часу проводили разом у моєму дитинстві — ці спогади назавжди залишаться зі мною. Два тижні тому ми говорили телефоном, і та розмова стала останньою. Він сказав, що почувається добре… Ґошу поважали всі: за золоті руки, добре серце і готовність допомогти. Він виховав прекрасних дітей, був надійним чоловіком і турботливим сином. Я не зможу бути на прощанні, але він назавжди залишиться в моїй пам’яті», — написав племінник Вадим Жереб.
Вічна пам’ять Герою!
