2 серпня 2024 року Артем Галкін вирушив на бойове завдання. Уже 4 серпня він зник безвісти поблизу населеного пункту Водяне Вугледарського району Донецької області. Наступного дня, 5 серпня, Артему мало виповнитися 31 рік — саме тоді його дружина Юлія планувала повідомити йому, що він стане батьком. А 7 серпня Юлія дізналася найстрашніше: коханий зник безвісти.
Артем народився і виріс у Хмельницькому. У 2010 році закінчив навчально-виховне об’єднання №28, а у 2013-му здобув повну загальну середню освіту в Державному навчальному закладі «Хмельницький центр професійно-технічної освіти торгівлі та харчових технологій». До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну він працював у рідному місті в одній із приватних компаній за фахом ландшафтного дизайнера.
З дитинства Артем мав багатий внутрішній світ: захоплювався грою на бандурі, багато читав — книги були з ним навіть на фронті, писав вірші… Згодом поїхав на заробітки до Чехії. Саме там його застала звістка про вторгнення російських військ в Україну. Не вагаючись ані миті, він повернувся додому й добровільно став на захист Батьківщини.
«Артем був людиною честі, сили й великого серця. Для світу — воїн, кулеметник, Захисник. Для мене — коханий чоловік, мій дім, моя опора, моє багатослівне кохання… Він був справжнім у всьому: у словах, у вчинках, у коханні. Він умів мовчки підтримати, міцно обійняти й взяти на себе відповідальність навіть тоді, коли було найважче. Він жив серцем і завжди думав про інших більше, ніж про себе», — пише дружина воїна Юлія.
Коли почалася війна, Артем без роздумів став до строю. Як кулеметник він виконував бойові завдання з мужністю й витримкою, прикривав побратимів, не знаючи страху, й залишався вірним присязі до останнього подиху.
4 серпня 2024 року Артем Галкін загинув. Він пішов за день до свого 31-го дня народження — таким молодим, живим і справжнім.
«Мій чоловік — Герой України. Але для мене він назавжди залишиться тим, хто кохав, мріяв, жартував, будував плани і вмів робити мене щасливою…
Я пишаюся ним безмежно. Я кохаю його навічно…» — пише Юлія.
З Юлією Артем познайомився у 2023 році в соціальних мережах. На той час він уже проходив службу у складі 36-го окремого стрілецького батальйону «Степові вовки». Понад пів року їхнє спілкування тривало виключно онлайн — вони не мали змоги побачитися наживо. Лише згодом, коли Артем приїхав із фронту додому, відбулася їхня перша зустріч.
Закохані часто телефонували одне одному. Більшість часу їхні стосунки існували на відстані, але, за словами Юлії, це лише ще більше їх зближувало.
«Він говорив мені, що не може залишатися осторонь подій в Україні, що хоче захищати свою сім’ю. Хоча мав усі законні підстави не долучатися до війська — через наявність близьких родичів з інвалідністю. Та попри це він свідомо повернувся і пішов служити», — розповідає Юлія.
Під час служби Артем перебував на найгарячіших ділянках фронту — зокрема на Харківщині та Донеччині. За цей час він пережив кілька контузій, а згодом отримав осколкові поранення.
«Раніше в нього вже було дві контузії. А тоді, 29 червня, він отримав осколкові поранення плеча, стегна та живота. Дрібні осколки лікарі витягнули, а ті, що були в животі, залишилися. Він перебував у госпіталі, і я була поруч із ним», — згадує Юлія.
Після лікування Артем знову вирушив на фронт. Він утретє вийшов на бойове завдання, а вже через півтори доби групу спрямували на інший вихід. Після цього зв’язок із ним обірвався.
Юлія пригадує: Артем ніколи не розповідав їй про жахи війни — беріг її спокій. Натомість вони багато говорили про майбутнє: мріяли про власне житло, спільну справу, дітей. Саме такими були й їхні останні розмови — напередодні зникнення Артема.
Юлія готувала для коханого особливу новину — хотіла повідомити, що вагітна. Та не встигла.
«Він не встиг дізнатися, що буде татом. Я пам’ятаю, як він казав, що боїться померти й не залишити після себе нікого», — тихо додає Юлія… Його бажання стали для мене найважливішою метою — жити далі й виконати все, про що він мріяв… Мій особливий чоловік, мій Галкін…»
Ці рядки залишив після себе воїн:
…Ти не один у тебе є багато друзів,
а головне, що ти їм не байдужий.
Про, те, що кажуть ти не звертай уваги,
став цілі по життю, будуй великі плани,
цінуй всих, тих, хто був з тобою,
а головне, ніколи не звертай з дороги,
зламай усе і починай писати свою долю….
Галкін А.М
Вічна пам’ять Герою!
