18 лютого 2024 року, в районі населеного пункту Синьківка Харківської області, захищаючи рідну землю від російської навали, героїчно загинув старший сержант Віталій Олексійович Руцький.

Віталій Олексійович народився 7 травня 1972 року. Все життя він залишався добрим, щирим і людяним чоловіком з відкритим серцем. Ті, хто його знав, згадують його як чуйного, скромного та завжди готового допомогти. Мав особливе почуття гумору, яким умів розрадити навіть у найважчі хвилини. Часто повторював побратимам і рідним: «Головне що? Не падати духом!» — і сам ніколи не втрачав внутрішньої сили та світла.

У мирному житті працював електриком і землеробом — на власних полях вирощував хліб, дбав про землю з любов’ю та відповідальністю. Виховав п’ятьох дітей, був надійною опорою для своєї великої родини та шанованою людиною в громаді.

У важкі для України часи вступив до лав Збройних сил України, аби боронити державу від ворога. Мав позивний «Стартер». Служив у складі кулеметного взводу стрілецької роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади, військової частини А7093. Виконував бойові завдання як кулеметник, проявляючи надзвичайну стійкість, мужність і рішучість.

18 лютого 2024 року, під час активного наступального бою в районі Синьківки, Віталій разом із побратимами просувався вперед, звільняючи українську землю. Двісті метрів фронту мали надто високу ціну — серед загиблих був і він. Ці кількасот метрів — не просто територія на мапі, а життя, пролита кров, біль і відвага.

Під щільним артилерійським вогнем ворога він залишався на позиції, відстоюючи свободу і рідну землю. Саме в цей момент, проявивши виняткову відвагу, старший сержант Віталій Олексійович Руцький віддав своє життя за Україну.

Вічна пам’ять Герою!