20 жовтня 2026 року пішов із життя Олексій Дмитрович Дегтярьов — житель села Селище Гніванської громади, військовослужбовець, який від початку повномасштабного вторгнення боронив Україну. Йому було лише 26 років.
Про загибель захисника повідомила Гніванська міська рада.
Олексій народився 3 вересня 2000 року в селі Селище. Після закінчення місцевої школи юнак вступив до Вінницького міжрегіонального вищого професійного училища, де опанував професію оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. Згодом продовжив освіту у Вінницькому аграрному університеті.
Військовий обов’язок увійшов у життя Олексія ще до початку повномасштабної війни. А 25 лютого 2022 року, лише через два місяці після завершення строкової служби, він знову приєднався до Збройних Сил України. Цього разу — щоб стати на захист рідної землі. Серед побратимів його знали за позивним «Льова».
За роки служби Олексій побував на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині, де точилися запеклі бої. Свій військовий шлях розпочав у піхоті, згодом опанував роботу з безпілотними літальними апаратами. Останнім часом був командиром кулеметного взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону. Він не лише виконував бойові завдання, а й навчав інших військовослужбовців, ділився досвідом і допомагав готувати тих, хто також став на захист України.
За образом воїна, який щодня стикався з небезпекою, був молодий чоловік зі своїми мріями та сподіваннями. Олексій хотів мати власний дім, створити люблячу сім’ю, виховувати дітей. Особливо прагнув, аби його молодшому братові ніколи не довелося пережити війну й брати до рук зброю.
Для рідних, друзів і побратимів Олексій був людиною, на яку можна було покластися. Він любив природу, умів смачно готувати, захоплювався літературною творчістю. Писав вірші та прозу, а в тихі хвилини слухав музику в навушниках, залишаючись наодинці зі своїми думками.
У його творчості відображалися почуття, переживання та роздуми про життя. Через слова Олексій передавав те, що важко було висловити вголос, — біль, внутрішню силу, прагнення вистояти й віру в те, заради чого триває боротьба.
Серед написаного ним залишився вірш, який сьогодні набуває особливого, болісного звучання.
Останній вірш Олексія Дегтярьова:
“Війна все ще чекає нашої крові
В окопах посеред ночі
Я би віддав себе Одіну повністю,
Але поки триматися мушу
Поки сонце над нами палає,
120 вуха лоскоче
Пам’ятай, боротьба ще триває
Тримай, бляха, стрій, поки серце робоче
В темряві дотик холодної ночі
Таємний лист, закривавлений почерк
Перед очима твої ніжнії очі
За барикадами — майбутнє пророче”
Тепер його слова — частина пам’яті про Олексія, про його внутрішній світ і життя, сповнене планів, які він так і не встиг здійснити.
20 жовтня 2026 року життя Олексія обірвалося під час проходження військової служби. У скорботі залишилися його батько й мати, дві старші сестри, молодший брат, рідні та близькі
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
