У квітні 2024 року Анжела Сташко втратила на війні єдиного сина. Життя прикордонника Максима Шумлянського з позивним “Єнот” обірвалося у 21 рік. Він загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
«Я запитувала, чи довго він мучився. Мені відповіли: “Ні, тьотю Анжело, недовго. Воно впало, розірвалося, пролетіло — і найбільше влучило саме в нього”», — згадує жінка.
Максим Шумлянський народився 28 червня 2002 року у селі Високе Вапнярської громади. Змалечку хлопцем переважно опікувалася бабуся Ксеня, адже мама працювала за кордоном, щоб забезпечити єдиному синові гідне майбутнє.
«Він із шести років був біля мене. Я відвела його до школи, провела через усі шкільні роки — від першого класу й аж до одинадцятого», — говорить бабуся полеглого Героя Ксеня Сташко.
У дитинстві Максим займався боротьбою, любив футбол. Після школи вступив до Заболотненського вищого професійного училища, де здобув фах слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування і водія автотранспортних засобів.
«Максим був надзвичайно дружелюбним. Змалку їздив на футбольні змагання. Любив проводити час біля річки. У своїй веселій і великій компанії вони ловили рибу, плавали та просто весело проводили час. А в особливо теплі дні зустрічав схід сонця. Повертався додому о четвертій ранку й жартома говорив мені, що це він світанок зустрічав. Навколо нього було багато людей — і хлопців, і дівчат. Ні від кого не чула, щоб він когось образив чи сказав щось не те. Дуже добрим був», — говорить мати полеглого Героя.
Згодом перед хлопцем постав вибір: їхати на заробітки чи йти на військову службу. Він довго вагався, обмірковував різні варіанти, але зрештою вирішив стати на захист держави.
«Він довго вагався. Казав мені: “Мамо, може, поїду кудись на заробітки, щось зароблю”. А потім довго думав і зрештою сказав: “Мамо, мабуть, піду в армію”», —ділиться спогадами мати воїна Анжела Сташко.
У жовтні 2021 Максим став прикордонником. Навчання пройшов у Черкасах. Потім служив в Закарпатській області. Після звільнення Київщини Максима перекинули на кордон із Білоруссю.
Він служив у 6-му Волинському прикордонному загоні, обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2-ї категорії, навідника-оператора.
У квітні 2023 року його підрозділ направили на Донецький напрямок.
«Після прибуття на позиції, під час нашої першої ротації, Максим був нагороджений іменним годинником і нагрудним знаком “Відмінний прикордонник”», — розповідаєкомандир Максима Шумлянського Роман Коновчук
Того ж року Максим підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Восени його відправили на навчання до Великої Британії. Там молодий військовий продемонстрував високий рівень підготовки й професійних навичок.
«На навчанні було близько 200 військовослужбовців. Максим став одним із п’яти, кому представники іноземних структур вручили нарукавний знак свого підрозділу», — говорить Роман Коновчук
Після навчання в Максима було лише три дні, щоб побути з рідними. Побачити маму, дівчину, обійняти близьких — і знову вирушати туди, де на нього чекала служба.
У лютому 2024 року підрозділ Максима направили до Авдіївки на Донеччині. Там прикордонники неодноразово виконували бойові завдання. На початку квітня їх перекинули на нову ділянку фронту — поблизу Новомихайлівки.
«На початку квітня наш підрозділ перекинули до Новомихайлівки. На жаль, 7 квітня, під час виконання одного з бойових завдань, Максим загинув», — з болем в очах розповідає командир полеглого воїна.
За час служби Максим пережив п’ять контузій, але продовжував виконувати бойові завдання. Він був серед тих, хто не відступав перед труднощами й залишався вірним своїм побратимам. Молодий, відважний, із великим добрим серцем — таким його пам’ятають ті, хто знав і любив.
За мужність і відданість Україні Максима Шумлянського посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Після загибелі сина Анжела Сташко шукає розради у вірі. Співає в церковному хорі, допомагає місцевим храмам. Нещодавно пожертвувала кошти на створення нового іконостасу в монастирі. Молитва стала для неї способом пережити біль, із яким неможливо змиритися.
Та найбільше спокою материнське серце знаходить біля могили Максима. Тут Анжела саджає чорнобривці, троянди й хризантеми, доглядає за квітами, ніби й далі піклується про свою дитину.
Іноді їй здається, що син зовсім поруч. Може, його душа прилітає до неї метеликом чи пташкою, нагадуючи: любов не зникає навіть тоді, коли людини вже немає поряд.
Максиму назавжди залишиться 21. Але він житиме в пам’яті мами, бабусі, рідних і побратимів, у вдячності тих, заради кого боронив Україну.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
