Під час виконання бойового завдання 28 жовтня 2024 року на донецькому напрямку загинув Андрій Романюк (позивний «Воробєй»). Захиснику було лише 26 років.

Андрій народився 19 березня 1998 року у Вінниці. Після дев’ятого класу Вінницького гуманітарного ліцею №1 вступив до технічного коледжу, однак із початком Революції Гідності покинув навчання та вирушив до Києва. У 15 років він став активним учасником подій на Майдані, а вже у 16 — добровольцем: приєднався до батальйону «Айдар» і брав участь у бойових діях у зоні АТО. Загалом боротьбі за свободу та незалежність України він віддав десять років свого життя.

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії Андрій знову став до строю. У званні молодшого сержанта командував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Брав участь в обороні Києва, а також у запеклих боях на сході та півдні країни. За мужність і героїзм був нагороджений низкою відзнак, серед них — «Хрест Хоробрих» від Головнокомандувача ЗСУ.

Українська активістка та близька подруга загиблого Аліна Боднар згадує, що побратими переживають його смерть як неймовірно важку втрату:
«За період повномасштабної війни Андрій кілька разів отримував важкі поранення, але завжди намагався якнайшвидше повернутися на передову. Окрім виконання бойових завдань, у 49-му батальйоні він ще й опікувався підготовкою нових екіпажів ударних дронів. Побратими переконують, що його справа житиме, адже знаходиться в умілих руках кількох десятків воїнів, яким він устиг передати свої знання, – каже Аліна. – Під час того трагічного бою Андрій рятував життя поранених і лише потім звернувся по медичну допомогу сам. Виявилося, що уламок прошив йому грудну клітину і зарадити лікарі вже нічим не змогли…»

Андрій був єдиною дитиною в родині. Після нього залишилися мама та кохана дівчина.
«Він був добрим та дуже розумним. Все продумував наперед. Мріяв побудувати будинок та створити велику сім’ю, в якій би зростали щонайменше четверо дітей. Хотів стати для них прикладом батька, якого йому самому так не вистачало», – розповідає Тетяна, його кохана.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!