4 липня 2024 року, у перший день короткої відпустки вдома, раптово обірвалося життя Захисника України Сергія Снітковського. Воїнові було лише 37 років…

Сергій народився 23 листопада 1986 року у Вінниці. Навчався у 32-й загальноосвітній школі, після якої одразу пішов працювати — родина потребувала його підтримки, адже мати тяжко хворіла.

«Ненька занедужала, коли Сергієві ледь виповнилося сім, тож хлопчик швидко подорослішав. Робив усе, що потрібно. Був надзвичайно відповідальним. Останні кілька років життя матері практично не відходив від її ліжка. Про створення власної сім’ї й годі було мріяти. Всю невитрачену любов Сергій віддавав своєму племінникові, якого навчав грати у футбол, їздити на велосипеді, плавати… Був гарним братом та справжнім другом», — згадує тітка полеглого воїна Ольга.

До лав Збройних Сил України Сергій приєднався у 2023 році. Проходив службу у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь у бойових діях на Запорізькому напрямку, а згодом — обороняв позиції поблизу Вовчанська Чугуївського району Харківської області. Служив водієм бойової машини та механіком. Побратимам не раз казав, що вважає себе щасливим — навіть після ураження ворожим вогнем його «Страйкера» відбувся лише легкою контузією. Та пережите на війні не минуло безслідно…

Серце воїна зупинилося 4 липня 2024 року — саме тоді, коли він уперше за довгий час повернувся у рідне місто.

Поховали Сергія Снітковського на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Він назавжди залишиться в пам’яті як людина великої відповідальності, тихої жертовності та справжньої любові до рідних і Батьківщини.

Вічна пам’ять Герою!