Після бою 16 грудня поблизу села Терни Краматорського району Ігор Кицюк майже два роки вважався зниклим безвісти. Але на диво сподіватися не довелося — захисник назавжди залишився 51-річним.

Ігор Кицюк народився у Вінниці 8 квітня 1972 року. Після закінчення загальноосвітньої школи №8 працював водієм навантажувача на складських приміщеннях одного з міських підприємств. Турбувався про матір, підтримував брата та виховував свого сина.

«Ігорю довелося подорослішати дуже рано. Ще коли він був підлітком, у засвіти пішов його батько. Це змусило сина переглянути свої життєві орієнтири та одразу після школи розпочати трудовий шлях, – розповідає мати полеглого воїна Віра Василівна. – Він ніколи не опускав рук, був справжнім чоловіком і саме таким хотів бачити свого сина, для якого після передчасної смерті дружини став єдиною опорою. Попри складнощі, Ігор йшов по життю з посмішкою, допомагаючи близьким».

Син Максим згадує батька з особливою теплотою:

«Батько в дитинстві займався боксом, тож і мене залучав до спорту. Завдяки його підтримці я з шести років професійно займався акробатикою та їздив на змагання. Попри свою кремезну статуру, він мав ніжне та чуйне серце й віддавав багато любові голубам, яких вирощував десятками. Навіть вирушаючи на війну, узяв із собою кількох птахів, щоб підтримати побратимів».

У лютому 2023 року Ігор став до лав оборонців України. Служив на Донецькому напрямку в складі 21-ї окремої механізованої бригади, обіймаючи посаду водія другого протитанкового відділення. Під час бою 16 грудня поблизу Тернів він зник безвісти — і лише майже через два роки стало відомо, що захисник загинув того ж дня.

Ігор Кицюк віддав життя за свободу й майбутнє України, залишившись у пам’яті рідних, побратимів і всіх, хто його знав, світлою та сильною людиною.

Вічна пам’ять Герою!