18 січня 2026 року обірвалося життя Захисника Ігоря Рудакова. Йому було 55 років…

Повідомляє Вінницька міська рада.

«За день до цього Ігор виніс з пожежі, яка сталася поблизу селища Васильківка Синельниківського району, одного з офіцерів. На жаль, травми, яких він тоді зазнав, виявилися смертельними, – ділиться дружина Небесного Воїна Жанна. – Ігор ніколи не ставив себе на перше місце: у будь-якій критичній ситуації він без вагань кидався рятувати інших… Це підтверджують і його побратими. Його колишній командир у розмові зі мною сказав, що Ігор був воїном, яких одиниці: надзвичайно фаховим і відповідальним. Під його керівництвом за зв’язок можна було не хвилюватися – усе працювало бездоганно…»

Ігор Рудаков народився 11 вересня 1970 року у Вінниці. Тут закінчив загальноосвітню школу №19, а згодом – Вінницький політехнічний інститут (нині ВНТУ), де здобув освіту радіоінженера, конструктора-технолога. Після проходження строкової служби майже два десятиліття працював на приватному підприємстві «Легіонер». Був надійною підтримкою для молодшої сестри та самовіддано виховував донечку, яка з дитинства мала інвалідність.

Служіння Україні стало важливою частиною його життя. Після армії Ігор продовжив шлях у Прикордонних військах України, де отримав офіцерське звання капітана. До лав захисників він знову став улітку 2023 року. Брав участь у бойових діях у складі 144-ї окремої механізованої бригади та 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Обіймаючи посаду начальника групи зв’язку та інформаційних систем, забезпечував стабільне управління підрозділами на Чернігівському, Покровському, Курському та Дніпропетровському напрямках. Його життя обірвалося 18 січня.

«Ігор був найдобрішою й наймудрішою людиною у світі. Саме таким його пам’ятають шкільні друзі, колеги та побратими, – говорить дружина Героя. – Він мав майже енциклопедичні знання з військової історії, цікавився медициною й політикою. А в технічних питаннях йому практично не було рівних. Та найбільшою його рисою була безмежна любов до людей… Щоб захистити нас усіх, він пішов на війну, не зважаючи на хворобу донечки й власні проблеми зі здоров’ям – у нього була лише одна нирка. Це було свідоме рішення, і я ніколи не чула від нього скарг на важку службу…»

Останній спочинок воїн знайшов на кладовищі Підлісне.

Вічна пам’ять Герою!