Михальченко Євген Васильович
04.02.2000 — 31.08.2023
Народився в с. Олексіївка, Донецька область. Загинув поблизу Бахмута, на Донеччині.

“Поки ти тримаєш цей кулачок — тримаюсь і я” — ця фраза стала не просто особистим символом двох закоханих. Вона стала оберегом і пам’яттю про людину, яка жила на повну, кохала безмежно, мріяла про майбутнє і віддала своє життя заради того, щоб інші це майбутнє мали.

Про Женю Михальченка розповідає його наречена Аліна. Її слова — це не просто спогади, а хроніка глибокого почуття, яке, попри війну, смерть і біль, продовжує жити.

“Він з дитинства хотів бути корисним. Від бджіл — до бронежилета”

Женя народився в Донецькій області, але війна змусила родину змінити місце проживання. Хлопець зростав дуже працьовитим. Ще змалку проводив багато часу на пасіці з дідусем, захоплювався бджолами і технікою, допомагав матері. Любив малювати, займався спортом, зокрема футболом.

“Мама Жені розповідала мені, що він завжди був активним, уважним, добрим хлопчиком. У нього було надзвичайне бажання пізнавати нове. Він усе хотів встигнути — відремонтувати щось, змайструвати, бути корисним”, — ділиться Аліна.

Коли Женя став старшим, усе більше хотів підтримувати маму, яка виховувала його сама. Він ріс справжнім чоловіком — цілеспрямованим, відповідальним і дуже світлим. Його любили друзі, поважали товариші. Він легко знаходив спільну мову з усіма, був душею компанії.

“Я побачила його очі на фото — і потонула”

Їхня історія почалася у 2023 році в соцмережах. Аліна згадує першу зустріч із теплотою:

“Я побачила фото Жені — і потонула в глибині його карих очей. Він перший написав, і ми почали спілкуватись. Уже через кілька днів він сказав мені: ‘Я нікому тебе не віддам’. І я повірила. 2 лютого ми стали парою. І вже через місяць він зробив мені пропозицію — з каблучкою, зробленою власноруч із дроту”.

Їхня любов розквітала, як весна. Їм здавалося, що вони знайшли одне одного запізно, але з першого дня жили кожною секундою разом.

“Ми мріяли про дім, дітей, собаку, багато троянд у дворі. Ми обирали посуд, кольори стін, меблі — кожну дрібницю. І я дійсно відчувала: ми створені одне для одного”.

“Його мрією була 3 ОШБр. Він горів цим”

Женя служив ще з 2020 року. Спочатку — в батальйоні охорони авіаційного арсеналу, а з травня 2023 — за власним бажанням перейшов до 3-ї окремої штурмової бригади.

“Він буквально марив 3 ОШБр. Коли отримав шеврони — плакав від щастя. Його очі світилися, коли він говорив про бригаду, про завдання. Він був стрільцем-санітаром. І він був гордий, що стоїть на передовій”.

Аліна каже, що разом із їхніми родинами вмовляли Женю не йти — він і так служив. Але його переконання були сильніші:

“Він сказав: ‘Я не можу сидіти тут, коли на моїй землі таке коїться. Якщо я хоча б одного залишу живим — значить, не дарма одягнув форму'”.

“Булочка, я кохаю тебе…”

“Булочка” — особливе слово, яким Женя називав Аліну. Вона навіть зробила тату з цією фразою — “Булочка, ніколи не зупиняйся” — почерком коханого.

Останнє повідомлення від Жені прийшло 30 серпня:

“Кохана, я не вийду на зв’язок 2-3 дні. Кохаю тебе, моя булочка”.

Наступного дня він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута.

“Він дав мені сенс і крила”

Після смерті Жені Аліна зібрала й видала збірку поезії “Кохання, народжене війною”, присвятивши її своєму нареченому. Вона активно добивається визнання його подвигу і збереження пам’яті про нього.

“Я хочу, щоб люди знали, якою людиною був Женя. Він був уособленням мужності, сили, тепла. Він дав мені віру в те, що у нашої країни є майбутнє — і заплатив за це життям”.

Євген Михальченко посмертно нагороджений нагрудним знаком “Хрест хоробрих”, орденом “За мужність” III ступеня та “Комбатантським хрестом”.

“Це була людина-життя, людина-пригода. Він умів любити, дружити, вірити. Я досі тримаю наш ‘кулачок’, як обіцянку — жити далі. І я живу заради нього”, — каже Аліна.