27 квітня 2024 року на бойовій позиції в Херсонській області загинув Руслан Матющенко — солдат, сапер інженерно-саперного взводу в/ч А7358, позивний “Борода”. Він віддав життя, захищаючи Україну від російської навали, як і жив — з честю, мужністю та відданістю.

Дитинство та юність: вихований працею і любов’ю

Руслан народився 12 березня 1980 року в селі Нове Село (Ярмолинецька громада, Хмельницька область). Був наймолодшим у родині — мав двох старших сестер, Аліну та Лесю, які опікувалися ним. Батько, Анатолій Григорович, працював на залізниці, мати, Тетяна Прохорівна, — у колгоспі. Вони виховали в сині любов до праці, відповідальність і повагу до людей.

Сім’я переїхала на Дніпропетровщину, де Руслан закінчив школу, а потім повернувся на Хмельниччину, де здобув професію тракториста. Працював у селі, а згодом — на гранітному кар’єрі.

Родина — найбільша цінність

Від першого шлюбу Руслан мав доньку Тетяну та сина Кирила, яких дуже любив. У 2013 році він переїхав на Вінниччину, де зустрів свою другу половинку — Наталю. Разом вони збудували будинок у селі Міжлісся, де Руслан працював на будівництві, піклувався про родину та мріяв про спокійне життя.

Війна. Вибір без вагань

Хоча через стан здоров’я Руслан раніше не служив у армії, з перших днів повномасштабного вторгнення він пішов захищати Україну. Спочатку — до ТрО, а вже у травні 2022 року — до ЗСУ. Пройшов підготовку в Кам’янці-Подільському, став сапером і був направлений до 124-ї окремої бригади.

На передовій: розмінував десятки гектарів, рятував життя

Руслан брав участь у боях на Харківщині, Донеччині, Херсонщині, а потім — у надскладних операціях на Лівому березі Дніпра. Він розмінував десятки гектарів землі, не раз ризикував життям, щоб врятувати цивільних і побратимів.

Тричі отримував контузії, переніс опіки від фосфорних бомб, але щоразу повертався на передову. У січні 2024 року після важкого поранення проходив реабілітацію, але у квітні знову пішов до своїх бойових побратимів.

“Йшов першим, прикривав інших”

— “Руслан завжди йшов першим — на найнебезпечніші ділянки. Він був не лише сапером, а й психологом для молодих бійців. Підтримував, навчав, захищав”, — згадують його побратими.

Нагороди та пам’ять

За мужність Руслан був удостоєний:
🔹 медалі “За визволення Херсона”
🔹 ордена “За вірність народу України”

Але найвищою нагородою для нього була любов родини та повага побратимів.

“Ти залишишся в моєму серці назавжди…”

Дружина Наталя:
“Я дякую Богу, що Руслан зустрівся у моєму житті. Він оберігав мене і дітей. І залишиться в моєму серці назавжди…”

Сестра Аліна:
“Наш Русік… Ти любив Україну так, як і свою родину. Дякую, братику, що ти був у моєму житті!”

Він захищав, поки серце не зупинилося

27 квітня 2024 року Руслан Матющенко загинув на бойовій позиції. Він став героєм не лише для своєї родини, а й для всієї України.