Віталій Гиренко народився 2 жовтня 1981 року в місті Немирів Вінницької області.
Дитинство та юність
Зростав добрим, слухняним, відповідальним хлопчиком. З раннього дитинства в нього проявлялись найкращі риси. Був чесним, справедливим, доброзичливим.
З 1987 по 1997 рік навчався в Немирівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.
Віталій був наполегливим, старанним і відповідальним у навчанні учнем. Вмів відстояти свою думку, завжди рішучий та водночас щирий хлопець з чудовим почуттям гумору.
З 1996 по 2000 рік навчався в Немирівському будівельному технікумі за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд». Успішний студент, добрий товариш, надійний друг та майстер своєї справи, завжди готовий прийти на допомогу.
3 2000 по 2001 рік проходив строкову військову службу у ЗСУ з метою набуття практичних навичок та умінь для збройного захисту Вітчизни.
3 2002-2005 навчався у Львівському державному національному аграрному університеті на факультеті цивільного та промислового будівництва.
Здобувши вищу освіту, Віталій володів гарними професійними знаннями, був творчим, успішним інженером-конструктором, дуже любив свою справу і не зупинявся на досягнутому. Він мав можливість виїхати працювати за кордон і там проявити свої вміння, застосувати знання у сфері будівництва. Але Віталік не на словах завжди залишався великим патріотом своєї країни і навіть теоретично не припускав її залишення. Втім він і тут став самодостатньою людиною.
Участь у революціях
Коли почалася Помаранчева революція, був у перших рядах борців проти проросійських фальсифікаторів президентських виборів. У 2004 році мав честь бути офіційним спостерігачем від кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.
Також активно підтримував Революцію Гідності . 2014 року в рідному Немирові організував мітинг, вийшовши на центральну площу з Прапором України, який досі висить на вікні його квартири. А у вирішальні дні він перебував на столичних барикадах.
Став справжнім патріотом України.
Шанував культуру та українські традиції. Багато читав, мав власну бібліотеку. Любив слухати українську музику, захоплювався творчістю українських композиторів та співаків.
“Віталій був гідним сином своєї Батьківщини. Досконало знав історію, шанував героїв та українські традиції. Він у житті був ідеалістом, якщо щось робити, то робити це добре, а як не робити, то й не говорити. Віталій кардинально відрізнявся від усіх. Він не пив, не курив, любив порядок, дисципліну, завжди прагнув кращого життя. Він був розумним, начитаним, міг підтримати будь-яку тему: історія, культура, мистецтво… Коли Віталій пішов на війну це нас, колег, не здивувало, бо він був патріотом і дуже любив Україну”, – розповів колега оборонця Василь Харко.
Придбавши мотоцикл-байк, Віталій у вільний від роботи час багато подорожував Україною, вивчаючи її історичні місця, починаючи із шевченківських, особливо – архітектуру та пам’ятники. З радістю ділився своїми враженнями і захопленнями та красою українських пейзажів.
Він багато працював, залишивши вагомий внесок у сферу будівництва. Ним зроблено чимало проектної документації для спорудження житлових будинків, таунхаузів та різних господарських споруд. Також любив попрацювати і на землі, приїжджаючи до бабусі у село, посадив великий яблуневий сад, яким дуже тішився.
“Віталій мав тверді життєві принципи, які допомагали йому стояти в правді, це якісне виконання своєї роботи. Що б він не робив, завжди робив якісно, переосмислюючи та аналізуючи. Всі його проектні рішення були якісними. З думкою Віталія рахувалися як з авторитетною. Коли проходила експертиза виконаних Віталієм проектів, то головний експерт про Віталія казав: «Професіонал своєї справи». Ми всі цінували думку Віталія і знали: якщо він взявся за справу, то не підведе – робота буде виконана якісно і вчасно. Моральні якості Віталія були дуже високі. Він не терпів брехні, неправди, дволикості, маніпуляцій, хотів, щоб усе було за законом. Віталік любив справедливість, цінував професіоналізм і сам був професіоналом, був веселим, позитивним і жертовним. Він не зрадив своїм життєвим принципам, відразу пішов на боротьбу із загарбником. Віталій вибрав правду і віддав своє життя за волю і за нас. На таких, як Віталій, тримається наша Незалежність”, – згадує про Героя архітектор зі Львова Тарас Мартинюк.
Пішов добровольцем на фронт
У лютому 2022 року у перший день повномасштабної російської агресії проти України, Гиренко Віталій Олексійович пішов добровольцем та був зарахований до сил територіальної оборони.
Віталій здобув досвід роботи на протитанкових засобах – Джавелін, Метис, Стугна, Фагот. Його бойовий шлях розпочався з півдня країни у 59- й мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка.
У серпні 2022 року брав участь у боях під Миколаєвом, Звільняв місто Херсон. Воював на сході України на Авдіївському напрямку, а згодом на Покровському.
“Таких, як Віталій Олексійович – одиниці, він йшов і в вогонь, і в воду. Я бачив у ньому воїна, він міг піти на позицію куди завгодно і коли завгодно. Віталій був загартованим, мужнім, витриманим і відповідальним. Був відважним і стриманим, ніколи не падав духом. Він відрізнявся тим, що в нього ніколи не було паніки в критичних ситуаціях, у бойових діях, Віталій завжди виконував завдання, поставлені перед ним, він був ідейним перед нашою Батьківщиною. Мало в своєму житі в бойових діях я зустрічав таких людей, як Віталій Гиренко. Жив достойно, загинув мужньо”, – розповів бойовий медик Олександр.
За роки війни постійно перебував на лінії зіткнення з ворогом, якому не давали просуватися, вперто утримували позиції. Був період, коли Віталій із побратимом залишалися удвох на позиції у ворожому оточені, з якого їм дивом вдалося вийти та ще й винести зброю. Такі випадки траплялись неодноразово.
“Я телефонував йому і запитував, чи щось потрібно, але жодного разу він не скаржився ні на що. Завжди казав, що це його робота – воювати та захищати країну. Хлопці з його взводу казали, що коли Віталій на позиції, всі впевнені, що все буде нормально і позиції не втратять”, – згадує однокурсник захисника.
Побратими розповідали, що Віталій врятував не одне життя. Взимку 2023 року був двічі поранений, контужений. Після лікування знову повернувся на Донеччину в гарячі точки.
Був командиром відділення ПТРК, оператором відділення взводу протитанкових керованих ракет 1-го стрілецького батальйону військової частини А 1619. Військове звання сержант.
“Я пам’ятаю Віталіка як світлу та добру людину, з гарним почуттям гумору. Він був мудрим, дуже хоробрим професіоналом своєї справи, який завжди прийде на допомогу і на якого завжди можна надіятися. Завдяки йому я багато чого навчився. Він був моїм наставником”, – розповів побратим Віталія.
У 2023 році, за проявлену мужність і успішне виконання завдання під час бою, був нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест» за підписом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Федоровича Залужного та медаллю «За відвагу».
Загинув Гиренко Віталій Олексійович 20 липня 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області під час виконання бойового завдання, отримавши поранення не сумісне із життям.
“Світлий, добрий, уважний, чуйний, сміливий та відважний. Віталік був особистістю, котра завжди все робила виважено та обдумано”, – так про захисника згадують близькі.
Вічна пам’ять та слава Герою!
