Коли ворог прийшов на нашу землю, Олександр Ткачук не просто взяв до рук зброю — він взяв на себе обов’язок бути опорою для побратимів. Стрілець-санітар із села Бортники, що на Тульчинщині, поєднував хоробрість воїна з турботою людини, здатної рятувати життя. Це був його шлях — служити, допомагати, бути поруч у найважчі миті.

Олександр з дитинства був відкритим і добрим, завжди готовим підставити плече. У ньому поєднувалися сила та чуйність — як у справжнього захисника. Його вибір стати стрільцем-санітаром був символічним: він хотів не лише боронити країну, а й підтримувати тих, хто поряд.

У лавах Збройних Сил України Олександр служив у механізованому підрозділі, де виконував завдання на найгарячіших ділянках фронту. Вірний присязі, гідно ніс службу в умовах постійної небезпеки. Там, у прифронтовій реальності, він залишався людиною — тією, що не втрачає людяності навіть під вогнем.

Його серце билося за Україну, за родину, за право доньки Богдани зростати в мирній державі. Для побратимів він був прикладом — спокійний, надійний, рішучий. І хоча його шлях обірвався 16 листопада 2024 року поблизу Синьківки на Харківщині, дух Олександра живе далі — в пам’яті, у вдячних серцях, у нашій боротьбі.

Він — не просто Герой. Він — символ тихої мужності, щирої любові до життя і жертовної відданості Україні.

Вічна шана, пам’ятаємо!