Вячеслав народився в Одесі. Після школи вступив до Одеської юридичної академії. Працював дільничним інспектором. Потім спробував себе у багатьох професіях. Деякий час працював у Європі далекобійником. Був людиною, яка ніколи не сидить на місці. Завжди щось робив, планував, ставив нові цілі. Був турботливим батьком, любив проводити час із донькою.
У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. Мав відзнаку Президента України за участь в антитерористичній операції. Під час повномасштабного російського вторгнення Вячеслав був командиром взводу у 38-му окремому штурмовому батальйоні ЗСУ.
«Мій чоловік був люблячим, турботливим, ніжним, мужнім, справедливим і щирим. Був прекрасним батьком для нашої доньки. Він її обожнював, Лізунька була для нього всім його життям. Мріяли ми ще й про синочка, але не склалося. Слава любив життя, вмів його наповнювати, мріяв змінити світ на краще. Для мене він завжди був героєм», – розповіла дружина офіцера Індіра.
Його життєвий шлях, на жаль, короткий, але заслуговує якнайбільшої шани і поваги, є взірцем служіння своїй Батьківщині. Слава, як називали його друзі та односельчани, був дуже цілеспрямованою людиною. Працював у колишньому Ямпільському відділенні міліції, був дільничним у с.Клембівці. Від роботи свого часу проходив службу в зоні АТО. Опісля повернення ще півроку прослужив та звільнився.
– Були підробітки в Німеччині. Працював далекобійником. У 2016 році одружився. Із дружиною виховували донечку. До війни працював в м.Одесі. Згодом родина переїхала в с.Клембівку. Коли почали всіх призивати, Слава не розумів, чому йому ще не вручили повістку. Але в квітні, йому як лейтенанту теж прийшло сповіщення. Пройшов навчання та був відправлений на передові позиції. Отримав там серйозну травму ноги в тазовій кістці. Три місяці проходив курс лікування та реабілітації. Ось як тиждень повернувся на свої позиції, до своїх хлопців. Ми спілкувались із ним постійно. Попередив, що зв’язку не буде до 5 днів…., але минуло 7 днів і повідомили, що Слава загинув…, – розповідає кум та товариш Героя Павло Голуб.
Лейтенант, командир 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч А4038 Вячеслав Баранецький призваний на військову службу 17 квітня 2022 року Могилів-Подільським РТЦК та СП. Вірний присязі, військовий загинув 24 вересня під час мінометного обстрілу під Авдіївкою.
Коли в інтернеті з’явилась звістка про загибель захисника, можна було прочитати і пости його побратимів. Сергій Телегін написав: «Втрата наших найкращих побратимів. Дуже пекучий біль, жаль і плач в душі. Нехай вам буде земля пухом. Спочивайте з Богом. «Таран» та «Барон» – це святі люди мого взводу. Помолимось за них, шановні українці. Ми вас будемо пам’ятати і згадувати у найкращі моменти життя».
Дружина загиблого воїна Індіра Баранецька у своєму профілі в соціальній мережі завантажила відеоісторію із написом:
«Вже більше ми не зустрінемось… Чому? Ми хотіли постаріти разом, народити ще двох діток і ще всиновити, а тепер цього не буде вже ніколи.. 24 травня тебе поранили. Тоді я думала, що це найгірше… Якби ж я знала… А 24 вересня забрали твоє життя. Бог подарував нам ще останнє літо разом, він дозволив тобі ще побути з нами. А зараз, я поки не знаю, як без тебе жити? Я віддаю тобі своє серце, щоб потім колись ти повернув мені його назад. До зустрічі, моє кохання», – писала дружина загиблого.
Війна забирає найкращих… І це не порожні слова-штампи, бо від рук окупантів у засвіти йдуть ті, хто усім серцем любив та вірив у свою країну, її світле, мирне майбутнє.
