Віталій Зозуля — людина, яка знала, що таке боротьба, і не боялася її. Його шлях — це історія сміливості, відданості та незламності. Він пройшов найгарячіші точки війни, продовжував боротися, попри всі труднощі, і став справжнім взірцем воїна, для якого захист Батьківщини — це справа честі.

Шлях до армії

Віталій Борисович народився 24 липня 1992 року. Його дитинство та юність минули у рідному селі на Вінниччині. Як і старший брат Вадим, він зростав у сім’ї, де поважали працю, відповідальність і силу духу.

З 2016 року він став частиною українського війська, вступивши до лав Збройних Сил України. Його служба почалася з бойових завдань у зоні АТО, де він показав себе як рішучий і досвідчений боєць.

Вірність присязі

Віталій служив у 59-й окремій штурмовій бригаді Безпілотних систем. Його завдання були складними, але він завжди йшов уперед. Він побував у найгарячіших точках фронту, демонструючи відвагу та військовий професіоналізм.

Війна загартувала його, але не змінила. Він залишався добрим, щирим і турботливим. Віталій завжди був поруч із побратимами, підтримував їх у найважчі моменти та допомагав тим, хто цього потребував.

Після загибелі брата Вадима він не вагаючись продовжив боротьбу. Незважаючи на біль втрати, він залишився в строю, бо знав, що його місце там, де вирішується доля України.

Сім’я та віра в майбутнє

У Віталія залишилися батьки, дружина та маленька донечка Вікторія. Він мріяв про той день, коли зможе повернутися додому, обійняти родину та жити в мирній країні.

18 квітня 2024 разом з побратимами Віталій зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Первомайське. В оборонця залишились батьки, дружина та маленька донечка Вікторія. До останнього усі рідні та близькі вірять, що Герой знайдеться живим та повернеться додому.

Раніше ми також писали про брата Віталія — оборонця Вадима Зозулю. Він був воїном, для якого служба стала покликанням