Петро народився 13 жовтня 1996 року в селі Козятині. Зростав відповідальним, добрим та щирим хлопчиком. У Петра було семеро братів та сестер. З хлопчиків він був найстарший, тому і брав на себе відповідальність у вихованні менших братиків і сестричок. Закінчив міську 4-ту школу (зараз — опорний ліцей). Вступив у Вінницьке вище художнє училище, де здобув професії муляра та зварювальника.

Далі — строкова служба, яку проходив у Бердичеві, за станом здоров’я був комісований. Після служби тимчасово працював в мережі АТБ-маркетів вантажником, після чого влаштувався у приватне Київське протезно-ортопедичне підприємство. І тут Петро зрозумів, що це те, чим би він хотів займатися по-справжньому.

Він почав скуповувати літературу про протезування, штурмував інтернет в цьому напрямку. Керівництво всіляко підтримувало Петра та з часом він був направлений на стажування по протезуванню до Німеччини. Мріяв здобувати освіту у відповідному напрямку та допомагати людям.

Широкомасштабне вторгнення застало Петра в Києві. Повернувшись до Козятина, одразу пішов у військкомат. Вистояв у довжелезній черзі добровольців та врешті 26 лютого 2022 року був зарахований до лав Національної Гвардії України. Військовий вишкіл проходив у Калинівці в підрозділі «Червона калина».

Після навчання — Запорізький напрямок. Керівництво фірми, в якій працював Петро, допомагало: передали в підрозділ тепловізор.

Коли мав змогу, завжди телефонував рідним і запитував у мами: «Як там малеча?». Двічі приїздив у відпустку. 23 жовтня 2023 року Петрові виповнилось 27 років.

4 листопада прийшло останнє голосове повідомлення, в якому він попередив маму, що не знає, коли зателефонує наступного разу. А 7 листопада 2023 року старший солдат, навідник оператор 3-го відділення, 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запоріжської області Шапка Петро Олегович загинув.

Рік і два місяці він добирався додому. Молодий чоловік, у якого було безліч планів та мрій, у якого все життя попереду, обрав важкий та гідний шлях — захист Батьківщини та йшов цим шляхом з високо піднятою головою.

Похований Петро на кладовищі в селі Козятин на Алеї слави.

Вічна пам’ять та слава Воїну! Низький уклін родині!