Безжальна війна, на жаль, забирає найкращих – молодих, сильних, відданих, щирих. Тих, хто усім серцем любив та вірив у свою країну, у її світле, мирне майбутнє. Залишаючи важкі рани у серці кожного…
9 березня у Нетребівці відбулося прощання з Героєм Олександром. Провести в останню путь Воїна, який до останнього подиху захищав Україну, зібралися рідні, друзі, побратими та жителі громади.
Народився Олександр Володимирович Скрипник 22 квітня 1989 року у селі Нетребівка. Після навчання в місцевій школі навчався у Вінницькому ПТУ, закінчив водійські курси у Брацлаві. Відслуживши строкову військову службу, повернувся у рідне село. Влаштувався працювати водієм у колгоспному автопарку. Згодом кілька років трудився трактористом у філії «Колос» та водієм у ПрАТ ПК «Поділля». Одружився, разом з дружиною Людмилою народили та виховували двох синочків.
Коли ворог прийшов на нашу землю, не вагаючись став на її захист. Служив у званні солдата, водієм автомобільного відділення підзвіту боєприпасів самохідного артилерійського взводу 2-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Серед побратимів мав особистий позивний «Маестро». За участь у бойових діях був нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Життя відважного Воїна-Героя трагічно обірвалося 2 березня 2025 року поблизу населеного пункту Суджа в Курській області. Ворожий дрон завдав удару, і його уламки влучили прямо в автомобіль, у якому перебували українські Захисники.
Олександр був справжнім борцем — мужнім, рішучим, а водночас доброю та світлою людиною. Він завжди був поруч із побратимами на передовій, рятував поранених, доставляв боєприпаси та провізію. Його ніколи не бачили засмученим, він випромінював позитив і підтримував бойовий дух побратимів. Це був вірний товариш, готовий допомогти за будь-яких обставин, не зважаючи ні на що.
Олександр понад усе любив і беріг свою родину. Він був найкращим сином, чоловіком, турботливим батьком і незабутнім братом. Обожнював життя, рідне село та хліборобську працю. Він був справжнім українцем, Героєм свого часу, який боровся за правду та справедливість.
Світлу пам’ять про нього зберігатимуть його мама Олена Михайлівна, дружина Людмила, сини Дмитро і Артур, сестра Наталя, а також усі, хто мав честь знати Героя-захисника.
Олександра поховали на кладовищі рідного села.
Світла пам’ять тобі, Захиснику! Вічна слава і доземний уклін!
Герої не вмирають!
