Позивний: «Рембо»
Посада: Стрілець-снайпер 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти військової частини А0224
Життя, сповнене добра та праці
Андрій Орлик народився 27 листопада 1993 року в мальовничому селі Зоряне. Він ріс допитливим, щирим і життєрадісним хлопчиком, завжди готовим допомогти ближньому. Навчався у Луко-Барській школі, де залишив теплі спогади про себе як веселий і надійний друг.
Його батьки – працьовиті люди: мати, Любов Іванівна, працювала кухарем у місцевій лікарні, а батько, Володимир Павлович, – у колгоспі. Разом вони передали Андрію та його брату Павлу любов до землі та праці.
Отримавши освіту у Браїлівському професійному ліцеї як слюсар-електромонтажник, Андрій продовжив навчання в Барському професійному будівельному ліцеї, де став електрозварювальником. Його золоті руки вміли майструвати, лагодити техніку та вдихати життя у механізми.
Захоплювався футболом та особливо любив проводити час із племінником Матвієм. Працював у різних містах – Вінниці, Польщі, Обухові, залишаючи по собі добру славу. В останні роки працював слюсарем-сантехніком у Вінницькій лікарні, де його цінували за майстерність і чуйність.
Шлях воїна
Коли почалася війна, Андрій, не маючи військового досвіду, став на захист Батьківщини. Пройшов навчання в Житомирі та Великобританії. На передовій отримав позивний «Рембо» – за свою сміливість і незламний дух.
Він воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, захищаючи Донеччину, зокрема Мар’янку. Вибухова хвиля залишила йому поранення, але він не зламався – після лікування у Полтаві знову повернувся в стрій.
Кохання, яке залишилося у вічності
У житті Андрія було велике кохання – щире та світле. Його дівчина згадує:
“Наше знайомство було випадковим, але я вдячна долі, що він з’явився у моєму житті. Він давав мені впевненість у майбутньому, був найдобрішим, найсвітлішим. 14 лютого мало стати святом, але цей день забрав у мене коханого… Тепер він – мій ангел-охоронець, який завжди у моєму серці.”
Останній бій
14 лютого 2024 року, у День закоханих, Андрій загинув у бою за село Новомихайлівка Покровського району Донецької області. Йому було лише 30 років.
Його ім’я назавжди закарбоване у пам’яті тих, хто знав і любив його. Андрій знайшов вічний спочинок у селі Лука-Барська – на землі, яку любив і за яку віддав своє життя.
