15 листопада 2026 року зупинилося серце ветерана російсько-української війни Володимира Анатолійовича Синчука. Йому було 42 роки.
Повідомляє Іллінецька міська територіальна громада.

Володимир Синчук народився 26 грудня 1983 року в селі Даньківка.
Створивши власну сім’ю, Володимир разом із дружиною Іриною виховував сина Артема та доньку Дарію. Працював, дбав про рідних і прагнув забезпечити дітям гідне майбутнє.
25 січня 2021 року Володимир підписав контракт зі Збройними Силами України. Так розпочався його військовий шлях. Він служив у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, яка згодом була реорганізована в 59-ту окрему штурмову бригаду безпілотних систем. Був артилеристом, мав позивний «Сеня». Виконував бойові завдання на різних напрямках, зазнав поранень і контузій.

Через стан здоров’я Володимир уже не міг продовжувати службу на передовій, однак залишився у війську. У ремонтному підрозділі займався відновленням бойової техніки, допомагаючи побратимам. «Хоч так хлопцям допоможу», — пояснював він своє рішення. Для нього важливо було залишатися корисним.
За мужність, відданість військовій справі та сумлінну службу Володимир був відзначений нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ «За службу», медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою Міністерства оборони України «За поранення».

«Мені довелось проходити з Володимиром службу в 59-му окремому мотопіхотному батальйоні імені Якова Гандзюка. Він був у протитанковому дивізіоні, а після переформування підрозділ передали до 9-го окремого мотопіхотного батальйону “Вінницькі скіфи”. Свої завдання він виконував чесно, добросовісно, мужньо. Військовослужбовці та командири поважали його. Він турбувався про своїх хлопців, ділився з ними всім, чим міг, шукав можливість допомогти», — поділився спогадами голова Спілки учасників АТО та ветеранів бойових дій Микола Стельмащук.
Улітку 2026 року через стан здоров’я Володимир був змушений залишити військову службу. Він боровся з тяжким онкологічним захворюванням, але хворобу подолати не вдалося.

Під час прощання Державний Прапор України, яким була вкрита труна захисника, військові передали його дружині Ірині.
У скорботі залишилися дружина Ірина Вікторівна, син Артем, донька Дарія, батьки Тетяна Іванівна та Анатолій Васильович, рідні та близькі.

Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
