«Мамуль, я прєдатєльом не буду. Все буде добре, я фартовий…» — ці слова Олександра Рольського назавжди залишаться в пам’яті його мами. Слова сина, який до останнього був вірним своїй країні, своєму обов’язку та військовій присязі.

Життя Олександра обірвалося 14 липня 2025 року в Луганській області, поблизу населеного пункту Новоєгорівка. Йому було лише 27 років.

Рольський Олександр Євгенович народився 12 листопада 1997 року в місті Могилеві-Подільському Вінницької області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався в ліцеї № 4, згодом — у монтажному технікумі.

У 2018 році Олександр підписав контракт на військову службу та розпочав свій військовий шлях у 59-й окремій мотопіхотній бригаді, яка дислокувалася в місті Гайсині. Брав участь в АТО та ООС, виконував бойові завдання із захисту Краматорська та міста Часового Яру Донецької області.

Згодом Олександр створив сім’ю. У нього народився син Кирило, якому цього року виповнилося сім років. Певний час родина проживала у Вінниці, де Олександр продовжував військову службу.

Після завершення контракту сім’я виїхала до Польщі. Здавалося, попереду — нове життя, спокій і можливість бути поруч із рідними. Але 24 лютого 2022 року все змінилося.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, Олександр не зміг залишитися осторонь. Його неможливо було зупинити. Перебуваючи за кордоном, він уже замовив собі військову форму та берці й повернувся в Україну, щоб знову стати на її захист.

Він підписав контракт і долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Пройшов військове навчання у Великій Британії, після чого вирушив на передову. Захищав Харківщину та Луганщину, виконував бойові завдання на найскладніших напрямках.

Бували періоди, коли Олександр перебував на позиціях без зв’язку з рідними по 78 діб. За цими цифрами — тривога, очікування, молитва та безмежна віра в те, що він повернеться.

На своїй останній позиції Олександр перебував уже 22 доби. Під час виконання бойового завдання він отримав важкі поранення. Через надзвичайно інтенсивні обстріли евакуювати його одразу не вдалося.

14 липня 2025 року в Луганській області, поблизу населеного пункту Новоєгорівка, життя Олександра обірвалося.

Останнє повідомлення від сина мама отримала за два дні до його загибелі. Це було SMS від командира, який передав слова Олександра, сказані по рації. Він попросив написати мамі, що дуже її любить. А ще — передати, що переживає за сина.

Навіть там, серед небезпеки, під постійними обстрілами, його думки були про найрідніших. Про маму. Про маленького сина, якого він любив понад усе.

Він не встиг побачити, як дорослішатиме Кирило. Не встиг обійняти його, почути нові історії зі шкільного життя, провести за руку в майбутнє. Не встиг повернутися додому до своєї родини.

Але він залишив після себе найцінніше — пам’ять про людину, яка не зрадила своїх переконань, не відвернулася від Батьківщини та свідомо повернулася з-за кордону, щоб захищати її.

Для своєї мами він назавжди залишиться улюбленим сином. Для свого сина — татом і Героєм. Для родини — найдорожчою людиною, якої так не вистачає. Для України — Захисником, який віддав життя за її свободу.

«Олександр Рольський назавжди залишиться в наших серцях і пам’яті. Він не просто виконав свій обов’язок. Він залишився вірним Україні до останнього подиху», — пишуть рідні.

Назавжди в строю. Назавжди наш Герой.

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.