Він мріяв про власну родину, весілля з коханою та мирне життя після перемоги. Та замість омріяного майбутнього на Максима Пікульського чекала війна. 22 жовтня 2026 року життя 26-річного Захисника обірвалося на Донеччині.

Про загибель воїна повідомила Вінницька міська рада.

Максим Альбертович Пікульський народився 27 вересня 2000 року у Вінниці. Після закінчення гімназії № 6 вступив до Вінницького технічного коледжу, де здобув спеціальність автоелектромеханіка.

Працювати хлопець почав ще студентом: спочатку влаштувався до магазину будівельних матеріалів, а згодом — на станцію технічного обслуговування автомобілів. Там працював за фахом, удосконалював свої навички та здобував досвід. Саме звідти його згодом призвали на строкову військову службу.

Повномасштабне російське вторгнення Максим зустрів уже військовослужбовцем. Він проходив службу за контрактом у 14-й бригаді оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України — «Червоній Калині». Від початку великої війни виконував бойові завдання на передовій як кулеметник, пізніше обіймав посаду діловода відділення кадрової роботи.

Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки російсько-української війни. Серед населених пунктів, де Максим виконував завдання, — Васильків, Гостомель, Буча, Київ, Макарів, а згодом міста й села східного напрямку: Сєвєродонецьк, Бахмут, Лисичанськ і Білогорівка.

«Максим був сином, про якого мріє кожна мати – надзвичайно добрим, щирим, порядним і турботливим», – згадує Олександра, мати полеглого Героя. За її словами, син мав гострий розум, любив жартувати та міг упоратися з найрізноманітнішою роботою.

«Він дуже багато знав та умів, – продовжує мати. – Змалку захоплювався технікою й чудово в ній розбирався. Водночас ніколи не цурався роботи: і город викосити, і дров нарубати, і в хаті ремонт зробити – усе вмів. Максим із величезною повагою ставився до старших, а до мене та своєї нареченої Юлії – з неймовірним трепетом. Вони з коханою планували стати на весільний рушник уже наступного літа. Син так мріяв про сім’ю, дітлахів і понад усе чекав на мир – день, коли нарешті зможе зняти військовий однострій і повезти дружину відпочивати на море…»

Воїн загинув 22 жовтня 2026 року поблизу селища Олександрівка Краматорського району Донецької області.

Удома на нього чекали батьки, численна родина, наречена Юлія, друзі та колеги.

Максима Пікульського з позивним «Пікуль» поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.