«Мамо, не плач, я живим повернуся до тебе» — ці слова стали болісним спогадом для родини Сергія Худякова, який до останнього залишався на зв’язку з близькими, жартував, підтримував рідних і намагався розрадити їх навіть на відстані.

26 жовтня 2024 року після виконання бойового завдання поблизу Білогорівки Луганської області військовослужбовець Сергій Худяков зник безвісти. Рідні місяцями жили між надією та невідомістю. Лише 19 січня 2026 року в морзі Чернігова його ідентифікували як загиблого.

Про життєвий шлях воїна повідомляє RIA Козятин.

Сергій Худяков Володимирович народився 6 квітня 1982 року в Козятині. Навчався у місцевій школі №1, паралельно відвідував музичну школу, де опановував гру на трубі.

Після закінчення школи здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у місцевому училищі. Працював за спеціальністю в Бердичеві, однак не зупинявся на досягнутому. Прагнучи професійного розвитку, вступив на заочне навчання до Одеського архітектурного університету.

Повернувшись до Козятина, працював у тепломережах, згодом — у газовому господарстві. Пізніше переїхав до Києва, де спочатку працював слюсарем, а після завершення університету — інженером.

За роботою, планами та прагненням побудувати краще життя завжди залишалося найважливіше — сім’я. Сергій допомагав батькам і сестрі, не цурався жодної роботи та поважав чужу працю.

Згодом Сергій їздив на заробітки до Польщі. У лютому 2022 року збирався знову вирушити за кордон, однак повномасштабне вторгнення перекреслило ці плани.

Він залишився вдома. Разом із друзями виготовляв окопні свічки для українських військових і продовжував займатися звичними справами, допомагаючи тим, хто боронив країну.

27 липня 2024 року Сергія призвали до лав Збройних сил України. Перед від’їздом він просив близьких не залишати без уваги батьків і подбати про його молодшого сина.

Військовий вишкіл проходив у селі Троянів на Житомирщині. Після навчання був Краматорськ, а згодом — Білогорівка.

Сергій служив стрільцем-снайпером першого аеромобільного відділення третього аеромобільного взводу четвертої аеромобільної роти. Він телефонував рідним, жартував, намагався підтримувати їх і не дозволяв тривозі повністю заволодіти розмовами.

26 жовтня 2024 року після виконання бойового завдання в районі Білогорівки Сергій зник безвісти. Відтоді для його родини почався довгий період очікування, коли кожна звістка могла стати надією на повернення.

Побратими розповідали, що служили разом із Сергієм на різних напрямках. За їхніми словами, поблизу Білогорівки він потрапив у важкий бій. Імовірно, саме тоді воїн загинув, однак тривалий час його доля залишалася невідомою.

Під час прощання із Сергієм сусіди згадували його як працьовиту, щиру та надзвичайно добру людину.

«Усе, що ви тут бачите, усе зроблено його руками», — сказав сусід Анатолій, згадуючи, яким господарем був Сергій. Він наголосив, що чоловік пішов захищати Україну добровільно, попри проблеми зі здоров’ям, які могли стати підставою для звільнення від служби.

Інший сусід висловив припущення, що після важкого бою Сергій міг потрапити в полон. Чоловік побоювався, що захисник міг стати жертвою жорстокого поводження. Водночас ці слова залишаються припущенням, а не встановленими обставинами загибелі воїна.

Усі, хто знав Сергія, говорили про нього з глибокою повагою. Сусіди з його вулиці та з інших куточків міста згадували його доброту й готовність допомогти.

«Дуже добра людина Сергій був. І таких, як він, дуже мало», — казали ті, хто мав нагоду знати його особисто.

19 січня 2026 року особу Сергія Худякова ідентифікували в Чернігівському морзі. Так завершився тривалий період невідомості, але для його рідних це стало непоправною втратою.

Захисника поховали на Алеї Слави в Козятині. Посмертно його нагородили відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм».

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.