28 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання на території Російської Федерації загинув Богдан Білецький. Життя воїна обірвалося у населеному пункті Гончарівка внаслідок ракетного обстрілу. Йому назавжди залишилося 22 роки.

Про Героя писало «Суспільне Вінниця».

Богдан Білецький народився 17 квітня 2002 року в селі Митків Гайсинського району Вінницької області. Проживав у Гайсині, де з першого до одинадцятого класу навчався у ліцеї №7.

У 2019 році, після закінчення ліцею, Богдан вступив до Київського військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.

Вже під час навчання він брав участь у військових заходах. На другому курсі у складі свого підрозділу Богдан став учасником військового параду. За це 24 серпня 2021 року його нагородили пам’ятною медаллю «Учасник Військового Параду».

Реалії російсько-української війни Богдан пізнав ще курсантом. На третьому курсі навчання він упродовж трьох тижнів у складі оборонного підрозділу захищав Ірпінь. За участь в обороні міста отримав медаль «Незламним Героям Русько-Української війни» №10144 та посвідчення учасника бойових дій №509700.

У 2023 році Богдан закінчив інститут і був розподілений до військової частини А0415, де обійняв посаду командира взводу радіорелейної роти.

Під час служби він проявив себе як професійний, ініціативний та відповідальний офіцер. Завдяки професійним і організаторським здібностям та сумлінному виконанню обов’язків Богдан за короткий час був призначений командиром роти.

19 квітня 2024 року його нагородили відзнакою Міністра оборони України «Хрест Військ Зв’язку та Кібербезпеки» №945.

Влітку 2024 року Богдан опинився на території Російської Федерації, де у складі українських підрозділів виконував бойові завдання.

Попри складні умови служби, він підтримував постійний зв’язок із родиною. Зазвичай спілкувався з близькими вранці та ввечері — телефоном або повідомленнями.

Мати Богдана, Віта Білецька, згадувала, що приблизно за три дні до загибелі син почав телефонувати частіше. Раніше через міркування безпеки військові переважно листувалися.

28 грудня близько шостої вечора Богдан востаннє поговорив із мамою. Пізніше, близько 20:40, вона сама написала сину. Він відповів, що в нього все добре.

Після цього Богдан перестав відповідати. Близько опівночі мати побачила, що син з’явився в мережі, однак на її дзвінки вже не відповідав.

Наступного вечора, 29 грудня, представники ТЦК повідомили родині про загибель Богдана. За словами матері, військові перебували на позиції, по якій влучила ракета. Разом із Богданом загинули ще четверо військовослужбовців.

«Він свої юні роки провів на війні. Ще з інституту він був там, в Ірпені. І потім уже пішов служити. Він практично все своє життя, можна сказати, віддав цій війні. Моєму сину навіки 22», — сказала Віта Білецька.

За час військової служби Богдан отримав кілька відзнак: пам’ятну медаль «Учасник Військового Параду», медаль «Незламним Героям Русько-Української війни» та відзнаку Міністра оборони України «Хрест Військ Зв’язку та Кібербезпеки».

30 грудня 2024 року Богдан мав бути нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Захиснику України» №2293. Однак отримати її особисто він уже не зміг — нагороду передали його рідним.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №103 Богдану Білецькому посмертно присвоїли військове звання капітана.

Богдан мав плани та мрії, яким уже не судилося здійснитися. Він не встиг створити власну сім’ю, однак назавжди залишився люблячим сином і братом.

9 вересня 2026 року у Гайсині на фасаді міського ліцею №7 відкрили меморіальні дошки на честь чотирьох полеглих Захисників України, серед них — і Богдана Юрійовича Білецького.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.