6 вересня 2026 року у медичному закладі Вінниці зупинилося серце Руслана Васильовича Остапенка — солдата 144-ї окремої механізованої бригади. Захиснику України назавжди залишилося 55 років.
Повідомляє Гайсинська міська рада.
Руслан Остапенко народився 28 серпня 1970 року та все дитинство і юність провів у Кібличі. Тут закінчив місцеву школу, а згодом у Вінницькому ПТУ опанував професію токаря. Після строкової служби в армії тривалий час працював на цегельному заводі у Гайсині.
Односельці пам’ятають Руслана як щиру, доброзичливу й розважливу людину. Він не боявся важкої праці, був працьовитим і завжди намагався підтримати тих, хто потребував допомоги.
Наприкінці 2025 року Руслан Васильович долучився до захисту України.
У війську Руслан служив солдатом на посаді стрільця — помічника гранатометника третього механізованого відділення третього механізованого взводу дев’ятої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини А4860.
Та наслідки війни виявилися важкими не лише на полі бою. Під час довгоочікуваної відпустки воїн тяжко захворів. За його життя боролися медики Вінницького госпіталю, однак врятувати захисника не вдалося. 6 вересня його серце назавжди перестало битися.
У скорботі залишилися сестра Людмила та брат Сергій, який і нині перебуває на передовій, продовжуючи боронити Україну.
Руслана Остапенка поховали з військовими почестями на Алеї Слави кладовища села Кіблич.
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
