Життя Захисника Івана Олександровича Комарівського обірвалося у бою за Куп’янськ 17 жовтня 2025 року — лише через два дні після його 36-го дня народження. Після загибелі рідним довелося пережити ще десять місяців болісної невідомості, перш ніж вони отримали остаточне підтвердження втрати.

Про це повідомила Вінницька міська рада.

Іван Комарівський народився у Вінниці 15 жовтня 1989 року. Він був наймолодшим із чотирьох братів, тому в родині його завжди називали улюбленцем. Після дев’ятого класу середньої школи №31 хлопець продовжив освіту у Вінницькому центрі професійно-технічної освіти переробної промисловості. Згодом здобув фах технолога харчових продуктів у Кооперативному технікумі, нині — Вінницькому кооперативному інституті.

До військової служби Іван працював адміністратором у мережі магазинів «Сільпо».

«Для нас, батьків, він був найкращим: найменшеньким, улюбленцем долі та всієї родини. Попри молодість, Іванко не боявся важкої праці й усе робив із розумом. Залюбки допомагав по господарству, умів куховарити – найбільше йому вдавалися українські обрядові страви, паски та кутя, – згадує мати полеглого воїна Світлана. – Іван не встиг створити сім’ю, але все робив для цього. У Вінниці син купив земельну ділянку, викопав криницю, заклав фундамент. Хотів довести все до ладу, щоб збудоване стояло віками та стало затишним гніздечком для нього, майбутньої дружини та дітей…»

У січні 2024 року Іван Комарівський приєднався до лав Збройних Сил України. Молодший сержант служив у складі 116-ї окремої механізованої бригади. На Харківському напрямку він працював водієм-механіком танка, виконуючи бойові завдання на одній із найскладніших ділянок фронту.

Його службу відзначили низкою нагород. Серед них — нагрудний знак «Хрест особливих заслуг», медалі «За хоробрість в бою», «За відвагу» та «Захиснику України». Кожна з цих відзнак стала свідченням мужності воїна.

17 жовтня 2025 року Іван загинув у Куп’янську. Однак для його родини ця дата не стала крапкою. Попереду були довгі місяці очікування, надії та віри, що син може бути серед живих.

«Наразі ми можемо лише здогадуватися, скільки важких випробувань випало на фронтову долю Івана, адже він волів нічого не розповідати, – ділиться мати полеглого Героя. – Нам же дісталося 10 нестерпних місяців очікування… Побратими сповіщали, що бачили мого сина з-поміж мертвих, ми ж уперто виглядали його серед живих…»

Іван мріяв про родину, власний дім і життя, яке тільки починалося. Він устиг закласти фундамент майбутнього будинку, але не встиг добудувати його й наповнити дитячим сміхом.

Поховали Захисника на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.