«Все буде добре. Я сам переживаю, але по-іншому вчинити не можу, ти мене знаєш», — такими були останні слова Андрія Усякого до дружини перед його виїздом на фронт. Воїн загинув 5 жовтня 2025 року.
Андрій Андрійович Усякий народився 15 грудня 1986 року в Павлограді Дніпропетровської області. У мирному житті працював на шахті. Мріяв про час, коли зможе вийти на пенсію та оселитися у невеликому будиночку біля річки.
Із майбутньою дружиною Оксаною вони навчалися в одному класі. Разом мріяли про велику та дружню родину.
Андрій був людиною, на яку завжди можна було покластися. Друзі цінували його за щирість, чесність, справедливість і готовність прийти на допомогу. Він захоплювався гирьовим спортом, бігав на довгі дистанції, любив ходити по гриби.
Особливе місце у його житті посідала родина. Своїм дітям він хотів подарувати щасливе майбутнє, а сам мріяв бачити, як вони дорослішають.
«Я його покохала за його усмішку і ямочки на щічках. Коли народився син Ярослав, без роздумів віддали його на футбол, і Андрій мріяв побачити сина на футбольному полі на Чемпіонаті України з футболу. Але завжди казав, що доця — це наймиліше, що може бути для тата. Тому його донечка Вероніка дуже до нього прив’язана. Вони часто любили ходити вдвох по смаколики в магазини. Останні слова перед виїздом у червні 2025 року він сказав: «Все буде добре. Я сам переживаю, але по-іншому поступити не можу, ти мене знаєш», — ділиться спогадами дружина воїна.
До лав Національної гвардії України Андрій став у квітні 2022 року. Після необхідної підготовки він вирушив на фронт і виконував бойові завдання на різних напрямках — Харківському, Бахмутському та Покровському.
Для Андрія захист Батьківщини був не просто військовою службою. Це був його свідомий вибір і відповідальність, від якої він не відступив.
Особливо важкими стали останні місяці його служби. З 9 липня до 5 жовтня 2025 року Андрій перебував на позиції поблизу села Миролюбівка на Покровському напрямку. Майже три місяці разом із побратимами вони утримували позицію під постійним вогневим тиском ворога.
5 жовтня 2025 року Андрій Усякий зник безвісти під час виконання бойового завдання. Згодом стало відомо, що саме того дня він загинув.
За словами побратимів, під час одного з обстрілів Андрій зазнав поранення ноги. Попри це — виніс пораненого бійця на собі до більш безпечного місця. Сам повернувся на позицію, яку разом із побратимами облаштували фактично впритул до ворога.
«На позиції був з 09.07.2025 по 05.10.2025. Коли йшли на завдання, було 40 градусів спеки, уже у вересні дуже похолодало. Можливості скинути теплі речі не було, так як ворожі дрони збивали. У липні їхню позицію розстріляли, Андрій був поранений у ногу, але, незважаючи на це, виніс на своїх плечах побратима до більш безпечного місця. Сам та ще один побратим залишилися утримувати позицію, яку вирили самі впритул до ворога. А вже при виході Андрій йшов перший і прийняв стрілецький бій, перший, ціною власного життя. Інші розбіглися до більш безпечного місця.
У коротких повідомленнях, коли через рацію могли передавати від нього звістки, він казав: «Я вас люблю, живіть, радійте, і я обов’язково вийду… Бо у нас ще скільки планів», — пише дружина воїна зі слів побратимів.
За особисту мужність, самовідданість і високі показники у бойовій підготовці Андрія Усякого відзначено державними та відомчими нагородами. Серед них — нагрудний знак «Відзнака Дніпропетровщини», знак пошани «За заслуги перед громадою» (посмертно) та орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять Герою!
Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.
