Діхтярук Дмитро Володимирович загинув 19 січня 2025 року в населеному пункті Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області. Під час виконання бойового завдання він зазнав смертельного вибухово-уламкового поранення.

Дмитро Діхтярук народився 20 червня 1984 року в селі Носківцях на Вінниччині. Зростав разом із сестрою у люблячій родині. Рідні згадують його як людину з добрим серцем, щирою усмішкою та сильним характером. Після закінчення Носківецької ЗОШ у 2001 році вступив до ВПТУ у Вінниці, де здобув професію телемайстра.

У дорослому житті Дмитро особливо цінував чесність, вірність і справедливість. Завжди намагався не створювати зайвих труднощів для інших і берегти свою сім’ю.

У 2002–2004 роках проходив строкову військову службу у Вінниці на посаді стрільця-кулеметника. З 2005 до 2015 року працював у МВС України у Вінницькій області на різних посадах. Паралельно заочно навчався у Київській національній академії внутрішніх справ України.

У 2015 році, ще під час АТО, Дмитро одним із перших став на захист України, продовжуючи службу в поліції. З 2016 року перебував на контрактній службі у Збройних Силах України. Брав участь у бойових діях на Донеччині, зокрема обороняв Краматорськ, Авдіївку та Волноваху.

У період із 15 жовтня 2016 року до 7 жовтня 2017 року Дмитро брав участь у складі сил та засобів, залучених до проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Також виконував бойові завдання в межах ООС: із 9 березня до 18 жовтня 2019 року та з 4 лютого до 7 червня 2020 року.

Незважаючи на важкі контузії, Дмитро продовжував службу у військовій частині А2656. За сумлінне виконання обов’язків неодноразово отримував грамоти та відзнаки командування.

Із березня 2022 року Дмитро жив у Хмельницькому разом із дружиною. У серпні 2023 року в подружжя народилася донька.

Під час повномасштабного вторгнення оборонець виконував важливі завдання командування, забезпечуючи зв’язок ОК «Захід».

7 січня 2025 року Дмитра перевели на посаду навідника-оператора 1-го відділення 3-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 21-ї механізованої бригади оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України, військова частина А4689.

Разом із побратимами він виконував бойові завдання та тримав оборону в районі населеного пункту Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області. Під час одного з боїв ворог завдав удару, маючи перевагу в особовому складі та техніці. Дмитро отримав тяжкі поранення та ушкодження хребта.

Навіть після цього він намагався допомогти своїм побратимам, не думаючи насамперед про власну безпеку.

19 січня 2025 року автомобіль евакуації, у якому перебував Дмитро, атакував FPV-дрон противника. Внаслідок вибуху воїн отримав смертельне вибухово-уламкове поранення з переломами кісток черепа. Його тіло евакуювали 21 січня.

За час служби Дмитро був нагороджений державними та відомчими відзнаками, зокрема медалями «За вірність у військовій службі», «Захиснику Вітчизни», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «Участь в антитерористичній операції», а також відзнакою Міністра оборони України «20 років сумлінної служби». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Дмитро до останнього залишався вірним військовій присязі, побратимам та Україні. Рідні згадують його як відповідального, сміливого та надійного чоловіка, який не залишав інших у складній ситуації.

У Дмитра залишилися дружина, маленька донька, батьки та сестра.

Вічна пам’ять Герою!

Онлайн-меморіальний проєкт «Книга Героїв» реалізовується журналістами медіа-холдингу “Новини Вінниці”, за підтримки ГО “Ми-Вінничани”, Благодійного Фонду “МХП – Громаді”, Благодійного Фонду Миколи Філонова.